Силует

Я не маю потреби нi про кого дбати, не маю страху когось дорогого втратити, коли нiкого не хочу мати на помешканнi в своему серцi. І не потрiбуватиму! Я – сам собi пан, й нiхто нiкуди не може повести мене. Нi-куди й нiколи…

Повiльно йшов затiненою стороною вулицi до свого затишного дому, де звичаем, перейнятим вiд переможцiв-римлян, назбирав багато рiзних гарних, незвичайних речей, творiв мистецтва, знання, науки. Нi, не люди, тiльки лiпшi iхнi твори та природа могли бавити його й заповняти шляхетними iнтересами прогалини вiльного часу.

Мрiяв: ось зараз сяде в саду, пiд розлогим фiговником, тим, що вiти його перевiсились через мур, на майдан, а з другого боку купаються в красному Закхеевому басейнi. Освiжить текучою водою запорошенi ноги й пiд муркотiння водограю читатиме свою улюблену «Книгу мудрости Соломоновоi». Вона бо одна вмiе правдиво показувати марнiсть речей життя цього, несталiсть та кволiсть поваги людськоi, а особливо – жiночоi.

Цiлком заспокоений пiсля неприемного, надто близького дотику до юрби, вiн аж додав трохи кроку. Та ж зненацька табун дiтвори спинив його. З шаленими вигуками хлоп’ята летiли вздовж вулицi. Бiльшi ламали, де можна, зеленi галузки й, вимахуючи ними, гукали щосили:

– Осанна! Оса-анна Сину Давидовому!..

За дiтьми, прорвавши загату буденних обов’язкiв, лився нестримний людський потiк. Новi струмочки долучалися до нього з базарiв, майданiв, бiчних завулкiв i домiв.

Цей новий, несподiваний акорд пiднесення й неспокою вiдбився дисонансом в душi Закхея. Йому ще дужче схотiлося посмакувати радiсть свого вiдокремлення вiд чужоi йому юрби, почути свою вищiсть у свiдомостi, що вiн – «не такий» i «не з них». Але що крики натовпу зiрвалися знову, як ураган, Закхей оглянувся:

– Надхнення натовпу перед «його Пророком» мусить виливатися у шалених i неестетичних формах, – усмiхнувся поблажливо й пiвпогордливо. – А все-таки цiкаво: що може вiдчувати при тих несамовитих вигуках сам Пророк?

Цiкаво… Дiйсно, – та зацiкавленiсть витяглась, як кiт на сонцi, але зникла, як хмарка в блакитi.

Ось, нарештi брамка Закхеевого дому. Тут, пiд садом, мае пройти натовп iз Пророком. Тут бо, на громадськiм майданi, криниця з найлiпшою в Єрихонi водою. А чого ж бiльш потребуе подорожнiй, як кришталевоi води, що освiжае спаленi уста та припорошену спекою й втомою думку?!.

От, уже Закхеева рука на улюбленiй книзi.