Силует

Однак кожен камiнчик ще немов свiтиться, творячи чарiвний свiтанок надприродного дня, незнаного людськiй пiвнiчнiй уявi.

Мiраж? Марево? Та чи ж бувають вони i вночi?..

– Не журись за приятелями й житлом, що покидаеш. В свiтi бо знайдеш знов i житло нове, й нових друзiв!..

А! Нарештi вже й караван-баш[5 - Провiдник каравани.] Зейнал!

З присмерку спочатку виринае його прислiв’я, що в нього завжди напоготовi, а потiм i його висока постать. Мовчання й пустиня, серед яких вiн переважно живе вночi – бо ж удень каравани вiдпочивають, – перетворили Зейналову голову на книгу афоризмiв.

– Так вирушаемо?

Хитае головою й сiдае обiч мене:

– Ще можеш дивитися на Демавенд. Образ бо його, як обличчя милоi, мусить бути в душi – навiки.

– Любиш свое рiдне село, Зейнале, пiд чарiвним Демавендом. Маеш досить верблюдiв i отар… Що ж – скажи – жене тебе свiтами з караванами?

– Не слiд шукати захисту в спокiйному гнiздi, бо ж у гнiздах найчастiше бiда ловить птахiв.

Тепле мовчання хвильку пестить нас нiжнiстю матери.

– Бо ж мовчання – голос природи й вiдзиваеться так ясно до того, хто навчився вслухатися в нього, – мов дражнить мене Зейнал: так хочеться витягти казку з його невичерпальноi скарбницi.

– Зейнале, ти ж бо все знаеш: що то е фата-моргана? Скажи: вiдкiль взялося мерево на свiтi?

Я не дуже й пiдхлiблюю караван-башовi: природа бо не мае вiд нього таемниць.

– Хай буде над душею твоею благословення Алаха, – помалу починае Зейнал i перебирае струни пам’яти, розбуджуючи гармонiйнi акорди.

 – Слiд мужньо нести холодний труп свiта цього i бути сильнiшим за нього. Бо ж що е свiт? Танцюристка! Кожному всмiхаеться вона лиш на одну мить. Хай же дасть тобi Алах, щоб життя твое було такою казкою, яку розповiдати приемно… Життя ж бо – це тривала казка…

Слухаю уважно й пильную: коли ж знайде Зейнал у своiх скарбах те, чого шукае? О, вже знайшов!

– Так, от… Та ж нема часу, то коротенько.

Давно це було. Земля ще цвiла, як весняна квiтка, а людство переживало ранок своеi молодостi. І вирiшив шах Джiан-Агiр, мудрий оборонець Вiчного свiтла, виставити собi мiсто-столицю. Мiсто райськоi краси, мiсто несмертельноi слави. Нiчим не мало воно бути подiбне до нi одного з тих красивих мiст, що iх знало людство. Бiльше! Нiчим не смiло воно бути подiбне i до тих мiст, що будуть потiм.