Вітраж

Треба ж дати iй iсти! А що ж жаби iдять?! – Цього сестра Мехтильда не знала…

Вона схилилась, щоб нарвати свiжоi трави: може, вона iстиме! – й з жахом углядiла, що ii руки й рясу поплямлено кров’ю.

– Свята Мадонна! Що ж я тепер скажу? – плеснула вона руками.

– «Що кров пiшла в тебе з носа! – знову наче обiзвався в нiй чийсь голос, – i цим з’ясуеш, чого втекла з грядок»!..

– Vade retro, Satana! – перехрестилася чорниця. – Це ж – знову брехня!..

Та вже не було часу мiркувати: просто до неi, перебiраючи в руках ружанець, йшла старенька мати Анжелiка.

Мехтильда скам’янiла. Вона зблiдла, мов надходила ii остання хвилинка.

– Дитино моя! Що ж то з вами? – зтурбовано запитала мати Анжелiка. – Ви цiла закривавлена! Що трапилось? Де ви були, що робили?

– Я… я полола грядки… Мабуть, вiд сонця… пiшла носом… – тремтячим голосом прошепотiла Мехтильда.

– Ну, так! То чого ж ви так схвилювалися? То ж дрiбниця. Не турбуйтесь, то швидко минеться.

А Мехтильда ледве-ледве трималася на ногах. Ласкавий голос староi Анжелiки рiзав iй серце, мов гострий нiж.

В неi пiшла обертом голова, все сплилося перед очима, вона захиталася й була б впала, коли б ii не пiдхопила стара чорниця.

– «Змилуйся, Боже! Змилуйся над бiдною грiшницею! Негiдна я, негiдна!» – молилася в душi дiвчина, але ж не могла промовити й слова.

– Обiпрiться на мене: я вiдведу вас до iнфiрмерii[1 - Манастирський шпiталь.], – спокiйно, мов малу дитину, умовляла ii мати Анжелiка. – Я попрошу мати абатису, щоб бiльш вона вас не посилала полоти грядок.

Ви не звикли до такоi працi. Будете краще ходити до мене – прибiратимете каплицю… Ну ж, годi бо, годi, дитино моя!.. Не можна ж так саму себе бентежити кожною дрiбничкою!..

А в Мехтильди вже текли по щiчках буйнi сльози…

Але ж на тому не стало: прийшли новi муки, новi iспити.

Що б не робила тепер Мехтильда, за що б вона не бралася, – вона не могла забути про голодну жабу. Одна думка займала ii: що iдять жаби?..

Вона думала про те, лежучи в iнфiрмерii, куди вiдвела ii Анжелiка, думала потiм i в рефекторiумi[2 - Їдальня.

], замiсть того, щоб уважно слухати лектуру[3 - Читальня.] од святого Августина, пiд час обiду. Потiм, коли вже сама попрохала, щоб iй почитали «Фiореттi» святого Франциска, – i там шукала не слова Божого, але ж вiдповiдi все на те саме настирливе питання: що iдять жаби? І, хоча святий Франциск писав про всi живi створiння i всiх iх любив однаково, але ж там не було згадки про жаб. Тодi вона взяла книгу псальмiв.