Вітраж

Подумай бо: призначив ти менi також 40 лiт працювати на чоловiка. Я ж не матиму супокою 40 лiт нi вдень, анi вночi. Не кажу вже про те, що кождому набридне 40 рокiв гарчати й гавкати, але ж не можна забувати й того, що чоловiк мене й буде бити й ногами штовхати. Їсти менi не буде давати й ще й моiм iменем лаятися. Вже за цих кiлька днiв я всього спробував: коли мовчу, то кричать, що я – лiнюх; коли гавкну, лають, що брешу. Ляжу за хатою, кажуть: «Бач, тiльки в холодочку вилежуеться, а господарства не глядить».

Прийду на порiг, гонять мене. А увечорi господиня викине якiсь недоiдки, котрих вже нiхто не хоче; та й то лише тодi, як не забуде… Змилуйся, Алаху, досить з мене й половини…

– Нехай буде й тобi, як ословi! – вiдповiв Алах. – Заберу в тебе 10 рокiв… А ти що хочеш, малпо?

Малпа впала перед Алахом на всi чотири та так i зайшлася слiзьми:

– Вкороти… вкороти й менi. Де ж таки видано, щоб аж 40 рокiв бути посмiховиськом для всякоi iстоти, а вже особливо для людей. Послухав би ти, як вони з мене глузують! Ти ж добрий, Алаху, не схочеш менi вчинити такоi кривди!

Алах аж посмутнiв, але махнув рукою:

– Добре! Одбираю й тобi 10 лiт, скачи собi…

Тодi пiдiйшов чоловiк.

Вже по обличчу можна було бачити здалека, що вiн був дуже незадоволений i тiльки злегка вклонився Алаховi.

– Поговоримо по-щирости, всемогучий Алаху. (І досi чоловiк, коли хоче висловити свое незадоволення, починае з того, що «говорити буде по-щирости».)

– Говори й по-щирости, – байдуже промовив Алах.

– Так от, посуди сам, чи ж добре ти робиш! Звичайно, я не хочу тебе повчати! (І досi чоловiк, коли хоче кого повчити, говорить, що вiн саме повчати й не хоче.) Але ж ось помiркуй сам: присудив ти менi всього 30 рокiв життя. А тим часом дав менi розум, щоби я студiював та творив науки. Дав ти менi й волю – тож я мушу зробити щось i для себе та своiх дiтей. Дав менi серце: тож мушу ужити якихсь радощiв. Нарештi ти ж менi сам дав несмертельну душу. Не забувай: душу несмертельну! Ото мушу, мабуть, я i про неi трохи подбати, якось забезпечити собi щасливу вiчнiсть.

А все це протягом 30-х рокiв! Кумедiя та й годi! Коли ж я встигну все це поробити, як мого життя лише 30 лiт?! А з них ще четвертина дiточина? Чи не пожартував ти, Алаху?!.

Алах почухав потилицю. Видко було, що вiн сподiвався не такоi подяки. Ну, та що вже казати: раз сотворив, то вже сотворив.

– Ну, гаразд. Я тебе послухаю, тiльки ж що в мене нема вже вiльних рокiв.