Україна самостійна

Брошура написана з безперечним талантом i свiдчить про те, що автор чимало думав, не до одного й додумався, хоча думання його бiльш абстрактно-логiчне, нiж еволюцiйно-iсторичне. Вiн щасливий, бо бачить перед собою «простi факти» i може з них смiло висновувати простi внески; iсторик-еволюцiонiст знае добре, що нiяких простих фактiв нема, що кожний факт – це здобуток неозначеного числа iнших фактiв i всякий внесок з минувших фактiв на будущi факти е заключування з мало звiсного на менше звiсне.

Коли вiрити авторовi, то метою його працi було «подати властиву причину емiграцii i вiдслонити будучнiсть, яка жде украiнську нацiю».

Для цiеi цiлi вiн мусив насамперед розслiдити фактичний стан теперiшньоi Украiни i вiднайти дорогу, по котрiй пiде ii дальший розвiй». В однiй половинi автор виповнив свое завдання – припускаю, що дуже добре. Це е власне та половина, що вiдслонюе будущину Украiни i дороги, якими пiде ii розвiй. Припускаю, що ця часть авторовi працi виповнена дуже добре; менi особисто вона дуже подобаеться, бо на лихо собi я не можу тут анi крихiточки нiчого сконтролювати. Будущину Украiни, Польщi, Росii, Австрii i т. д. автор знае дуже добре, та зато минувшину i теперiшнiй стан тих краiв знае далеко слабше, а то й зовсiм слабо. Коли у автора е претензiя, що вiн виповнив i першу часть свого завдання, т. е. пiзнання фактичного стану Украiни, а навiть пiзнання того явища, про яке вiн узявся говорити, т. е. галицько-руськоi емiграцii, то вiн дуже помиляеться. Над емiграцiею вiн навiть не застановлюеться ближче, це для нього «простий факт», котрий значить не бiльше i не менше, як те, що наш «мужик упав, спролетаризувався i, не маючи у себе дома захисту, тiкае далеко в чужi свiти». Як же ж далеко сим словам до фактичноi правди! Правда, якась часть мужикiв-пролетарiiв 1893 роцi бiгла до Росii, та це був тiльки один момент в iсторii нашоi емiграцii, i то момент без тривких наслiдкiв. А загалом можна сказати, що мужик-пролетарiй як деiнде, так i у нас, майже не емiгруе, а емiгруе середнiй або i заможнiший трохи господар, не такий, що вже не мае захисту дома, а такий, що ще його мае, але рiвночасно мае дiтей i бажае запевнити iм лiпшу долю. Автор дивиться – знов абстрактно-логiчним способом – на галицьку емiграцiю як на щось таке, що е тiльки в Галичинi i чому нема аналогiй в других краях, де емiгруе зарiвно мужик, як i фабричний робiтник, ремiсник, купець, iнтелiгент.