Ліля. Париж. Кохання

І ця сварка, себто дискусiя, затягнулася на добрячу кiлькiсть сторiнок. Чи воно вам треба цього чудесного ранку/дня/вечора?.. По-друге, я зовсiм не очiкувала вiд моеi дiвчинки Лiадейн – експатки й фотографа з Парижа – такоi настирностi в цьому питаннi.

Чому це було так важливо для неi? Звiсно-звiсно, я пам’ятаю, що ми вже з вами дали вiдповiдь на це запитання наприкiнцi Кола першого. Пам’ятаете? «Нiщо у свiтi не мае сенсу, якщо ви його у цьому не бачите». Однак… Я б хотiла додати певноi прозоростi каламутнiй рiчцi мого роману.

Лiадейн у школi називали Лiлею. Та й за паспортом вона була Лiля – в Радянському Союзi не дуже полюбляли дивнi iмена. Тi, що здавалися буржуазними, непристойними, вульгарними, аби випендритись i таке iнше. А простiше – просто дивакуватими, ексцентричними, такими, котрi вирiзняли з-помiж iнших. Усе мало бути пiд копiрку й однаковим на зрiст, як вазони на пiдвiконнi прапорщика космодрому десь попiд Плесецьком – якось так.

І ось, коли та грандiозна махiна, що «звездою» солдатика, котрий «просто хотел остаться» з дiвчиною, «но високая в небе завьот в путь»[42 - Пiсня В.

Цоя «Група крови».] нарештi розпалася, i Лiля знайшла сили пiти всупереч тому життю, що чекало на неi в рiдному Киевi й податися свiт за очi (аж до Парижа з його лiхтарями на Ейфелевiй), усе iндивiдуальне, рiдне й не «пiд копiрку» набуло для неi особливого значення.

– Мою бабусю звали Лiадейн?

– Так, Крихiтко… Та й тебе так повиннi були назвати – це було сiмейною традицiею.

– А чому я тодi Лiля?

– Ну бо в СРСР було нетипово давати дiвчаткам таке iм’я.

– А Лiля – то типово?

– Сонечко, ну не так нетипово, як Лiадейн. Власне, молодшу сестру Лариси Косач так звали… Ти знаеш, хто це[43 - Ох, тiльки не вбивайте мене ще й за це посилання… Менi дуже хочеться вiрити, що та лубочна картинка Лесi Украiнки з двохсотгривневоi купюри не вiдбила у вас бажання ii читати. Ту справжню мiс. Таку непередбачувану, вертляву, самородну, раниму й романтичну.

Що ж… Однак задля виправдання цього посилання зазначу: Лариса Косач – iм’я Лесi Украiнки.]?

– Так, мамо, звiсно знаю! Не знущайся з мене. Я дуже люблю «Лiсову пiсню», просто дуже…

– Тодi можеш уважати, що тебе названо на ii честь. Круть?

– Оцi твоi слiвця сучаснi… І звiдки ти iх приносиш постiйно?

– Ну це не тюремний жаргон. І на тому дякуй. І на тому, що не назвали тебе Лiадейн. Звiсно, батько менi цю iдею «задвинув», коли я тiльки завагiтнiла.