Марічка. Київ. Зрада

Хотiли пригостити кавою, запрошували на вечерю, зупиняли своi автiвки поруч iз нею, опускали вiконне скло й пропонували пiдвезти:

– А куди?

– Та будь-куди, панi. Куди ви скажете…

– А якщо менi на Троещину? – лунко смiялася Марiчка. – Або i ще далi? Наприклад, у Вишневе?

– Та будь-куди, панi…

Однак Марiчка Богданiвна iгнорувала всiх.

Вона надивилася на своiх батькiв i ще в дитинствi вирiшила: «Нiколи. Нiколи я не слiдуватиму за своiм серцем.

Воно нерозумне. Оте, жiноче»… Марiчка боялася кохання, як вершник боiться сiсти в сiдло пiсля страхiтливоi травми, завданоi диким створiнням – конем. Нi, вона не падала ще жодного разу й не збиралася. Їй вистачило слiз мами. Вона росла розумною й до бiса рацiональною. Вкрай виваженою дiвчинкою. В оточеннi книжок i здорового сну. В оточеннi наук i вищих освiт.

І коли на ii шляху трапився чудовий i такий самий виважений чоловiк, ii чоловiк, вона не iстерила, нi… Вона так само мiцно спала ночами, так само добре харчувалася правильною iжею.

Нiякi почуття не заважали iй навчатися й жити своiм життям, бо анi почуттiв, та ба – навiть емоцiй не було.

* * *

– Привiт, – коротко кинула Марiчка подрузi.

– Сiдай, – по-дiловому скомандувала та. Я зараз допишу одного бiзнес-листа й закiнчу працювати.

Марiчка вмостилася на звичний для неi барний стiлець, закинувши тонку праву ногу на iншу, таку саму тонку й нi чим не гiршу – лiву та почала стежити за пальцями подруги, що швидко бiгали по клавiатурi ii «Мака».

Алекс була коротко стриженою брюнеткою й нагадувала Марiчцi героiню з «Леона-кiллера». Марiчка ж виступала ii анахронiстом. Протилежнiстю. Коли вони були разом – на обох дивилися ще бiльше, нiж поодинцi на кожну. Довговолоса русява панi з плавними вигинами тiла й друга панi – котрiй так личило каре та чокер, що вона носила не знiмаючи нi вдень, нi вночi.

Алекс ще вiрила в кохання. В неi були чудовi батьки, якi все життя прожили разом. Гiперпростiр Алекс, так би мовити, не дозволяв iй вирiшувати, чи жити iй без почуттiв. Поки що. Тiльки «поки що», бо на шляху цiеi дiвчинки-жiнки, брюнетки з гострим поглядом, нiби вiчно ображених вугликiв замiсть очей, усе частiше траплялись айсберги.