Марічка. Київ. Зрада

 – Я нiби й пишу дiлового листа, але якось автоматично. В мене на серцi зовсiм iнше.

– Та я бачу, – вiдказала Марiчка, вiдводячи погляд вiд двох туристiв-арабiв, що дивилися на дiвчат iз неприхованою цiкавiстю. – Що в тебе?

– Менi треба переiхати до Індii. Щоб анi один урод бiльше не сказав менi, що жiнок менше за чоловiкiв.

Марiчка пiдняла брови:

– Краще до Тибету. Там Далай-Лама.

– Ага. З енергетикою, схожою на твою. Згода. Але… стривай. Я повинна дописати, – промуркотiла Алекс i далi взялася за свого листа.

Вона була активною й мала чоловiчий характер. Їй набридало зустрiчати чоловiкiв, яким потрiбен був час, i найуживанiшою фразою для неi ставало оте «ти тиснеш на мене». Вона гадала, що не було такого. Що через мiсяць, а то й два, вона мала право хоча б на каву, коли i iй буде зручно, а не тiльки йому… Пiсля мiнетiв i передоргазмових запевнянь: «О, мила, я хочу вiд тебе дитину», що було рiвносильно: «Як добре з тобою трахатись», але ж… На пiдсвiдомому рiвнi… Гаразд. Навiть не так – на рiвнi ДНК, клiтинному, атомiстичному, духовно-ментальному та байдуже… Жiнка не могла сприйняти цю фразу так, як ii сприймав чоловiк.

Для чоловiка секс – то щось сакральне, найвищий ступiнь насолоди. Самоцiль. Для жiнки, так вже повелося, то тiльки засiб продовжити рiд. До того ж не тiльки свiй. Однак хто з чоловiкiв схильний про це розмiрковувати…

* * *

Женя принiс кави. Обережненько так поставив два капучино навпроти дiвчат. Вiн був беззмiнним барменом закладу, майже його душею i добре вiдчував кожного клiента.

Женя не мав навiть сумнiву в тому, що Марiчка Богданiвна, просто Марiчка, за першоi ж нагоди вiдчитае його по саме нiкуди.

Марiчка цього не знала, що справляе враження дуже вимогливоi й строгоi, тiльки – прискiпливоi. Однак якось Женя зауважив, що чекае, коли зробить щось не так, i Марiчка, постiйна клiентка закладу, перестане добре ставитися до нього. Тодi вона замислилася, чому ii улюбленець зi Львова каже таке? Невже люди можуть чекати, нiби сподiватися, що щось станеться не так? Чому? Через те що напруга зростае, i побоювання не виправдати сподiвання дуже високе? Або просто пiдсвiдомо волiють скинути iз себе вiдповiдальнiсть й уникнути ризикiв?

Лiричний вiдступ

Про планку – Не спортивний снаряд

У кожного своя планка.

І навiть якщо подумати, що ii не iснуе для певних iндивiдуумiв, з часом усвiдомлюеш, що це не так. Просто вимоги до себе можуть бути такими низькими, що здаеться, нiби iх немае.