Арканум

– То про мене пам’ятають? – блиснув засльозеними очима Пiпа.

– Аякже!

Та вiдразу ж i набурмосився:

– Та чого ж тодi не викупили?

– Ех, Пiпа, не розумiеш ти полiтики. Тебе ж навмисне залишили саме для цiеi нагоди. Бо i в пеклi треба свого мати, а не те, що в цьому смердючому Салагiрi, щоб вiн запався навiки вiкiв.

– О, то це ж менi й орден мае бути, не? – випнув Пiпа груди.

– Вже е. Лежить в королiвськiй канцелярii. А буде ще й другий, як поможеш нам одне дiло зробити.

Вiд тих слiв Пiпине серце забилося, як курка пiд когутом, радiсно, радiсно.

Та притаманна всiм арканумцям недовiрливiсть далася взнаки.

– А ви той… не жартуете?

Обое арканумцiв зиркнули на нього таким суворим поглядом, що вiн вiдразу знiтився, зм’як i вiдчув себе маленьким грубеньким хлопчиком – в руцi лозина, довкола луг, на лузi гуси, потiчок дзюрчить, а через потiчок кладка, на кладцi мама пере рушники: «А куди ж ти, йолопе, дивишся, га? Не бачиш, що гуси в горох забрели? Ось я тобi зараз дам!»

– Отже, слухай, Пiпа, – промовив один з гостей.

 – Ми звичайнi собi пачкарi або ж перемитники. Ми тiльки тим i займалися, що шниряли туди й сюди – то з Арканума в Салагiр, то з Салагiра в Арканум i перепродували всiляке i рiзне. Але сидимо якось в шинку «Пiд копитом», а тут приходить посланець вiд короля i пропонуе нам зробити нарештi щось i для держави, а не для себе.

– І що ж ви таке повиннi зробити?

– Визволити нашого посла з в’язницi. Ти щось чув про нього?

– Та вже ж бо, що чув! Тут же ж iсторiя яка: приiхав вiн з панночкою, лишив ii в гостинницi, а сам до короля подався.

Тим часом слуга понiс панночцi вечерю. Приносить – а вона без голови.

– Та йди!

– Ага. Без голови та ще й гола-голiсiнька. Ну, й завезли ii до трупарнi.

– А наш посол за гратами?

– За гратами, – кивнув Пiпа.

– Тодi, як звечорiе, поведеш нас туди.

7

Мадей опинився в такiй самiй ситуацii, що й бiдолашне тiло чернички: його замкнули в холодному льосi, де стiни поросли слизьким мохом, а зi стелi скрапувала вода.

У нього забрали меча, але кинджал, з яким вiн не розлучався, був захований у халявi. Вiн його вийняв i став штрикати в шпари помiж брилами. Стiни роз’iдав грибок, i в деяких мiсцях розчин скидався на кашу.

Мадейовi вдалося прорiзати шпарини довкола однiеi великоi брили, але випхати ii назовнi не вдавалося. Вiн впирався i ногами, i плечима, та все намарне. Коли раптом почув, що хтось його кличе. Пiзнав арканумську мову i втiшився.