Арканум

Гостi теж не забули висловити щасливому подружжю свое захоплення, i королевич поволi пройнявся пошаною до подруги життя, адже доля йому подарувала не якусь там мiнiстрiвну, а королiвну. Хоч, правда, тимчасово закляту. У тiй давнiй iсторii його особливу увагу привертав факт, що вночi жаба скидала шкуру й перетворювалася на красуню. Це мало тривати лише дванадцять днiв, пiсля чого шкура щезала навiки, головне тiльки набратися терпiння i не прискорювати подiй, як це зробив його попередник.

За столом королевич навiть запропонував жабi шампанського, але вона жодним рухом не зреагувала на заморський напiй, тодi вiн запхав ii до келиха i дав можливiсть поталяпатися в шампанському.

Жаба сказала «бре-ке-ке!», а гостi заплескали в долонi. Насолоджуючись мрiями про шлюбну нiч, королевич пив зовсiм мало, щоб чого доброго не осоромитися. Ось заграли музики, молодий узяв жабу на долоню i не пропустив з нею жодного танцю. Гостi стали кричати «Гiрко!», i коли цiлувалися старшi брати, гамiр не вщух анi на хвилю, проте, коли настала черга цiлувати жабу, гамiр ущух. Гостi, затамувавши подих, з шанобою дивилися, як виконуеться цей анiмалiстичний поцiлунок, i всi одностайно вирiшили, що жа… е-е… заклята королiвна надзвичайно грацiйна.

Король штурхав обох мiнiстрiв-сватiв попiд боки i казав:

– Ну як? Хе-хе! Королiвну вiдхопили! Цiкаво, де це ii королiвство розташоване. Чи не дуже далеко вiд нашого, щоб можна було легко приеднати.

Тут заграли сурми, i до зали внесли печених чапель та журавлiв, начинених перепiлками та прикрашених натуральним пiр’ям.

Королевич, виголоднiвши, рiшуче вiдтяв журавлину ногу та, коли поклав ii на тарiлку, раптом помiтив, що молода щезла. Зчинилася метушня, всi кинулися шукати ii. Король кричав:

– Обережно! Не наздобчiть королiвни!

Ледве ii знайшли пiд стiною за шторою. Тут усi збагнули, що причиною втечi молодоi були саме чаплi з журавлями, котрi виглядали, мов живi. Король звелiв негайно прибрати зi столiв цих нешляхетних птиць, якi не розбираються, де справжня жаба, а де королiвна.

За якийсь час король пiдвiвся i вигукнув:

– А тепер, молодята, прошу по покоях! Люлi-люлi! Хе-хе!

Королевич посадив свою любу дружину на золоту тацю i, пiдбадьорений не зовсiм скромними, але доброзичливими побажаннями, виплив на вiтрилах кохання iз зали.

Вiн лежав у лiжку, заклавши руки пiд голову i терпляче чекав. Молода сидiла в балii i, либонь, теж чекала, коли сповзе з неi шкура i можна буде одне одному кинутися в обiйми.