Каторжна

Іван не чув усього, що вона iм тихенько шепотiла на вуха, вiн почув тiльки деякi уривки:

– Не плач… Я кашки зварю… Ну, ну – годi… Я тобi ляльок нароблю i «котка» заспiваю…

І бiдна маленька дiвчинка, сама ледве вдержуючи сльози, почала спiвати «котка», ту саме пiсню, що так недавнечко спiвала над нею мама, люба мама, що лежить тепер у холоднiй, снiгом заметенiй ямi… І як ii колись бавила мама сiею пiсенькою, так i вона розважае тепер нею своiх маленьких «братика й сестричку», що так, як i вона, зосталися без мами.

Спершу дiти мало ii слухали, але потiм почали плакати тихше, а далi й зовсiм замовкли i тiльки хлипали раз-по-раз. І вже тодi, як хлипання стихло, i Галя втерла обом сльози, Василько промовив:

– Я вставати хочу!

Галя почала його вдягати, обувати чоботи. Гаразд напрацювавшися з Васильком, Галя заходилася бiля Одарки. Тут дiло було легше, i незабаром вона вже вмивала обох дiтей. Василько спершу почав був змагатися, кажучи, що вiн не хоче вмиваться, бо холодно, i треба було довго вмовляти його, поки вiн згодився на вмивання та на чесання, бо й його вiн не любив за те, що «тодi скубеться».

– Тату! Я iсти хочу! – тихенько промовила Одарка, хапаючи батька за рукав.

– І я хочу, снiдати хочу! – завив i собi Василько.

Бiдолашний батько полiз на полицю по хлiб.

– Я не хочу хлiба, я хочу кулешику[80 - Кулешик (кулiш) – густий суп (звичайно з пшона).]! – не згоджувався хлопець.

– Синку, нема кулешику; ось пiдожди – я зварю.

– Я не хочу пiдожди, я зараз хочу!

І знову сльози. Старий не знав, що й робити. Тут знову довелося Галi розважати дiтей. Чи про кулешик вона iм шепотiла, чи про що iнше, – тiльки вони й сього разу почали потроху затихати. Зрiдка тiльки чути було Васильковi вигуки:

– А я так не хочу! Я хочу отак!

Та скоро й вiн замовк. Дiти почали гризти хлiб. Василько, насупившись, ухопив обома руками окраець i з усiеi сили кусав його своiми бiлими зубами. Вiн ще не покинув дути губи й очевидьки захожувався щось вигукнути.

– Я змерз! – зарепетував хлопець.

Галя миттю кинулась, знайшла юпчину, вдягла брата й сестру.

– І солi нема!.. – додав вiн далi, показуючи Галi свiй хлiб.

– І менi солi! – попрохала Одарка.

Галя густо насолила дiтям хлiб цупкою сiрою сiллю.

Тепер уже поки не було чого голосити, i дiти на якийсь час зовсiм заспокоiлись i мовчали.