Каторжна

А Йван тим часом думав про те, як то вiн буде поратися. Дiти голоднi, iм треба чогось iзварити.

І вiн пiшов з хати, нарубав i внiс дров, далi почав розтопляти в печi. Що ж його варити? Кинувся шукати чого-небудь – знайшов пшона.

– Зварю хоч кулiшу, – думае.

І вiн почав змивати пшоно. Змив, у горщик усипав.

– Е, дурний! Нащо ж я всипав? Треба спершу окрiп нагрiти.

І вiн висипав пшоно з горщика. Далi…

Двi маленькi рученьки зненацька обхопили йому шию, добрi карi оченята, трохи заплаканi, глянули йому в вiчi.

– Тату, киньте, – я зроблю… Я знаю…

Іван дивуючися глянув на Галю.

– Годi-бо, тату, не займайте, я сама впораюсь, – казала вона.

– Куди тобi, дочко, ти ще мала! – вiдмагався батько.

– Я хоч мала, а я знаю… Я навчуся ще, а тепер як-небудь – мами нема…

Двi сльозини знову заблищали у дiвчини на очах.

Іван мовчки вiдiйшов од печi i сiв бiля столу. Одарка та Василь сидiли в кутку на полу й мовчки дивилися то на батька, то на Галю.

А вона тим часом не гаялася.

Вона поперемивала горщики, поналивала, як треба, й почала становити в пiч. Один горщик був iй важкий – вона покликала батька:

– Тату, пособiть!

Іван схопивсь i поставив горщик у пiч.

Далi маненька господиня знайшла десь капусти, сала й увесь хазяйчин надiбок[81 - Надiбок – господарськi речi.] i почала поратися, як справжня господиня. І тут маленькi рученята не зовсiм спершу слухалися, та далi звикли. Іван довго мовчки дивився на неi.

– Хазяйкою буде!.

. – гiрко всмiхаючись, промовив i пiшов з хати.

А дiти й собi, дивуючись, глядiли на свою маленьку сестру. Ще недавно вона з ними в ляльки гулялася, а тепер он уже пораеться. І вдягае iх, i годуе, i варить – зовсiм як мама.

– Галю, кожух iзсунувсь, – озиваеться брат.

Галя кинула пiч i побiгла вдягати його. Вiн учепився iй за шию.

– Галю, ти менi кулешику звариш? – питався хлопець, зазираючи iй у вiчi.

– Зварю, зварю, – казала вона, гладячи його по головi.

– Ти мене отак, як мама, погладь! – казав Василько, направляючи iй руку.

І вона гладила його, як мама, а в самоi сльози на очах бринiли[82 - Бринiти – блищати, виблискувати.].

Маленька Одарка й собi чiпала ii за руку й жалiлася:

– Хлiб твердий: я губу собi вдряпнула, – болить.

І вона пiдставляла свою голову пiд сестрину руку. І сестрина рука гладила тодi обох.

– А скоро кулешик? Я кулешику пiдожду, – казав голодний хлопець.