Страшні люди

Вiн поскидав з себе увесь мотлох, довго вмивався холодною водою (добре, що вона була цiеi ночi!), намагаючись вигнати навiть натяк на хмiль, i постановив негайно працювати. Треба надолужувати те, що втратив минулого дня i ночi.

Вiн пiшов у спальню, де лежали його недописанi картини, i став думати, з якоi би продовжити роботу. Степан так робив упродовж багатьох рокiв, одночасно працюючи над багатьма роботами. Такий стиль виробився випадково. Декiлька рокiв тому йому запропонували вiдкрити персональну виставку в мiсцевому краезнавчому музеi «Дрогославщина».

Вiн кинувся до своiх картин, яких не встиг роздарувати, i зрозумiв, що практично нема що виставляти. Нi, малюнкiв, пейзажiв, портретiв було багато, вистачило би не на одну персональну виставку не те що в якомусь задрипаному Дрогославi, а навiть в обласному центрi чи Киевi. Але то були твори, якi вiн сам розумiв. Пересiчний же дрогославець прийшов би на виставку, походив би залами i сказав, що Степан маляр, а не художник.

Сосновський добре знав смаки та вподобання пересiчного дрогославця.

Це не була пихатiсть, погорда ним, зовсiм нi. Але все вiн писав для себе, генiального, а тут вiд несподiваноi пропозицii виставитися вперше у рiдному мiстi пiшла голова обертом. Мабуть, вiн ховав це вiд себе дуже довго i дуже глибоко, але йому хоч на старостi рокiв захотiлося сподобатися дрогославцям, не лише тим пиякам i бомжам, якими вiн не гребував, бо розумiв, що сам належить до тiеi вишуканоi когорти людей, а й тим, хто з погордою ставився до нього, хто не давав йому декiлька копiйок, коли душа просила самогону, хто вiдвертав свою морду вiд смердючоi його одежi, неохайноi бороди. Йому захотiлося сподобатися, втрафити смакам i вподобанням цих людей, а для цього треба було зробити все можливе й неможливе.

Вiн вiдiбрав декiлька картин, якi йому не конче подобались i якi вiн мав намiр дарувати друзям i знайомим, сподiваючись заробити на самогонку чи просто так вiд доброти своеi душевноi вiддаючи народжене в муках.

На його думку, саме ця базгранина могла сподобатися пересiчному дрогославцевi. Але цього було мало. Решту треба малювати. У нього в головi зароiлися образи. Закриваючи очi, вiн бачив цiлiсну картину, композицii видавалися йому якщо не генiальними, то талановитими. Поки малював одну картину, народжувалася в головi iнша. Вiн кидав першу i приступав до другоi, не закiнчував i ii, переходив до наступних, а потiм повертався назад, до тих картин, з яких починав.