Страшні люди

А потiм прийшов Йосип Старосольський, поет i музикант. Вiн давно не бачив Сосновського i скучив за ним. У нього була чвертка самогонки. Сказав, що на вулицi чекае бутафор i колишнiй художник Костя Плiш. Степан довго не пручався. Пiшов за покликом друзiв. Випили, потiм пiшли ще за самогонкою – а картини чекали кращих часiв.

Персональна виставка Сосновського не вiдкрилася – i не тому, що Степан не дописав картин. Наступного дня пiсля зустрiчi зi Старосольським i Плiшем Сосновський, увесь п’яний, вiд п’ят до лисини на головi, зустрiв бiля ратушi директора краезнавчого музею «Дрогославщина», який i запропонував йому свого часу влаштувати персональну виставку.

Щось мимрячи i вiдводячи погляд, Вiталiй Загiрський говорив, що не зможе викроiти для Степана хоча би декiлька днiв для персональноi виставки, бо дуже щiльний графiк, ось незабаром привезуть якiсь картини з Киева, потiм американський художник Марк Карп, уродженець Дрогослава, буде виставлятися. Одним словом, мовляв, вибачай, Степане, але зробимо цю справу дещо пiзнiше.

Сосновському було байдуже. Вiн попросив у директора краезнавчого музею «Дрогославщина» декiлька гривень. Той з радiстю вiддав йому п’ятку, щасливий з того, що так легко вдалося вiдв’язатися вiд п’яного художника. Степан обiцяв вiддати грошi завтра, вiд сили – пiслязавтра, але Загiрський вдав, що не почув цього, i, вибачаючись за iнерцiею, а не через повагу до Сосновського, сказав, що поспiшае на дiлову зустрiч – i справдi майже побiг геть вiд художника, хоча в найближчi години i навiть днi таких зустрiчей у нього не було.

Роздивляючись недомальованi картини й вирiшуючи, з якоi мав би почати, Степан раптом вiдчув як втома несподiвано навалилася на нього, очi самi злипалися, хотiлося спати, а думка про незавершенi генiальнi картини видавалася йому дрiб’язковою порiвняно з можливiстю лягти в лiжко.

… Степан, здаеться, не проспав й п’яти хвилин i не встиг зрозумiти, чи сниться йому щось, чи нi, як у дверi гучно задзвонили, а потiм стали гупати кулаками.

Вiн, нiчого не тямлячи, прокинувся.

Дружина, лаючись i маючи намiр нарештi сказати все його колегам-пиякам, що вона про них думае, рiшуче посунула вiдчиняти дверi.

4

Юля Василiв навiть зовнiшньо, не кажучи вже про ii внутрiшнiй революцiйний стан, була схожа на Юлiю Тимошенко. Таке ж миле на вигляд, тендiтне дитятко, що ледве перевищувало пiвтора метра зросту, такi ж ображено-наiвнi оченята, в яких глибоко зачаiвся страх.