Страшні люди

Голова була важкою, але Олексiй змусив себе встати з лiжка.

Вiн поголився на кухнi, стежачи, аби не втекла кава. З дзеркала на нього дивився змучений чолов’яга з сивими бакенбардами i холодно-сталевими очима. Олексiй пiдморгнув йому. Чолов’яга вiдповiв, i на цьому iхне нинiшне спiлкування закiнчилося.

Романiв запустив бакенбарди декiлька мiсяцiв тому, коли у маршрутцi випадково зустрiв колишню першу дружину. Вона була з новим чоловiком, який неприязно поручкався з Олексiем. Свiт затiсний, дiдько його вiзьми!

Вiн нi словом не перемовився зi Свiтланою, а вона навiть не попрощалася з ним, коли виходила з маршрутки.

Лише ii новий чоловiк неприязно зиркнув на нього i теж не сказав: «До побачення!».

Старе кохання тьохнуло у серцi Романiва, хоча це тривало недовго. Але несподiвано для себе наступного ранку Олексiй вирiшив запустити бакенбарди.

Друга дружина, яка знала свого чоловiка, здаеться, краще за нього самого, запитала через декiлька днiв, коли бакенбарди вже виразно позначилися на його обличчi, чи не зустрiчав вiн, часом, свою Свiтлану, бо вона iй наснилася.

Романiв щось рiзко вiдповiв, нiби Галя була винна у тому, що вiн зустрiв колишню дружину з ii новим вiдлюдькуватим чоловiком. Вони того дня посварилися. Згодом усе минуло, а бакенбарди залишились як згадка про несподiвану зустрiч зi Свiтланою.

Кава була несмачною, але Олексiй змусив себе випити до кiнця велике горнятко, аби сон остаточно покинув його.

Щоб нiкого не розбудити, Романiв на хвильку став кiшкою.

Ледь чутно вийшов з хати, навiть теща не почула.

Уже на подвiр’i вiн на повнi груди вдихнув свiжого повiтря. Вiд цього на секунду замакiтрилося в головi, й адвокатове тiло – вiдчув це – попливло в просторi. Вiн зiйшов з дорiжки, але миттево опанував собою. Таке часто з ним траплялося, тому не надав цьому жодного значення.

До офiсу було йти декiлька хвилин. Романiв iшов пружним кроком, нiби все життя був професiйним вiйськовим, i подолав цю вiдстань доволi швидко.

Минулоi ночi випав снiжок, ударив морозець.

На вибори багато людей йшло голосувати з якимось острахом, нiби вiдчуваючи попередження природи про щось лихе. Цiеi ж ночi мороз посилився, вчорашнiй снiг залишився. Вiн уже не був таким сиво-бiлим, а перемiшався з болотом.

Дрогослав, здаеться, ще спав. Проте це вiдчуття було оманливим. Якби Олексiй був уважнiшим, вiн би помiтив, що свiтилося набагато бiльше вiкон, нiж зазвичай, а там, де свiтла не було, блискотiв вогник телевiзора.