Оріон Золотий. Театр (збірник)

Розумнiшого i повчальнiшого я

Не зустрiчав нiчого.

Я бережу цi витинки. І от якось

Мене осяяло – я стiльки вже тiкав,

І, думаю, ще раз втечу

Й дiстануся до Вчителя,

І розповiм йому про себе, i подякую

Йому за те, що вiн дiтей шануе,

Щоб не були вони такi нещаснi,

Щоб все життя не мучились вони,

Як я катуюсь, – я всього лиш жертва

Потворного й гидкого виховання.

Писав до вас я, i не раз.

Вчитель

Я пам’ятаю. Вам iще сидiти.

Здаеться, одинадцять лiт за вбивство.

Бляха

Учителю! За вбивство? Як ви можете!

Та вже не одинадцять – вже шiстнадцять.

П’ятiрочку добавлять – будьте певнi.

Над нарами у мене – ваш портрет.

Як вiруючi з Богом розмовляють,

Так сповiдаюсь перед вами я.

Бо я вас розумiю бiльше всiх,

Бо ви в менi побачили таке,

Та не в менi як в Блясi, а людинi,

Чого не бачать iншi i не хочуть

Побачити. А це мене засмучуе i гне.

Я знав, я знав, що е причини,

Якi мене в тюрму запакували.

Шукав, шукав я. Вiднайшов Ушинського.

Там теж все е, але якось розрiзнено.

Та коли вашi я статтi читав,

Там, наче в чистiй крапелинi,

Вiдбилось все лихе мое дитинство,

Зi всiма злигоднями й хвилюваннями.

Я побачив, я знайшов себе

І те, що загубило так мене, —

Ви вдвое менi стали ближчi,

Дорожчi всiх менi ви стали,

Розкривши менi iстину мою…

Вчитель

Ви почали були про батька?

Заходить дружина. Вона наполохана, хустка накинута на плечi, в очах розгубленiсть i нерозумiння.

Дружина

Що тут сталось?

Вчитель

Нiчого особливого, сiдай послухай.

Це – моя дружина.

Бляха

Даруйте. Та я буду далi.

Дружина сiдае на диванi, кутаеться у велику пухнасту хустку, сторожко позирае на Бляху.

Я вирiс в селi глухому на Полiссi.

Бляшкевич – мое прiзвище. А Бляха-Муха —

Це вже звiдтiль, там охрестили.

Учивсь я в школi абияк.

Ходив я в школу тiльки з переляку.

Коли ж приходила недiля

І дiти всi гуляли так, як дiти,

Наш батько нам вигадував роботу,

Аби не били байдики ми – дiти.

І так було гидотно i нестерпно

Щось колупати на городi тому,

Коли всi хлопцi за м’ячем гасали

Чи грали у «чапаевцiв» та «бiлих».

І я тодi навчивсь дурити батька —

Ховавсь у бур’янах, не йшов у школу,

Приходила вчителька – i костi

Менi болiли люто з тих вiдвiдин.