Оріон Золотий. Театр (збірник)

«Бог» з «Архангелом Гавриiлом» виходить. «Адам» одягае собi бороду, «Єва» закутуеться в хустку – вони знову завмирають в попереднiй позi. Знову заходить «Бог» з «Архангелом Гавриiлом».

Хор

І бог прийшов десь лiт за п’ятдесят.

«Архангел Гавриiл»

Дивись: вже не халупа,

А хата ясноока помiж вишень,

Де був пустир, який садок веселий,

Пшениця ген на нивах дозрiвае,

Сини орають в полi,

Пшеницю доньки жнуть,

Гасають внуки на лугах.

Хор

Пiд хатою на призьбi

Сидять дiдусь з бабусею – Адам i Єва —

І дивляться то на ясний свiтанок,

То в очi одне одному.

І бог в очах побачив,

Таку красу побачив бог

В очах i чоловiчих, i жiночих,

Величнiшу, нiж досi в них горiла,

Могутнiшу, нiж досi в них палала.

Побачив не лише Любов,

А й Вiрнiсть запримiтив,

І бог розгнiвався,

Аж руки задрижали.

«Бог»

Так мало тобi старостi, людино!

То помирай же, помирай у муках,

Ставай землею,

Прахом стань i тлiном.

А я прийду невдовзi й подивлюсь,

В що перетвориться твое кохання.

«Бог» виходить. З ним – «Архангел Гавриiл». Щезае i «Єва». «Адам» залишаеться один. Потiм – передня ява.

Хор

Три лiта проминуло —

Знову бог прийшов з архангелом.

І бачить бог:

Сидить дiдусь бiленький

Над невеличким горбиком могили,

І бачить бог:

Смутнi в людини очi,

Та в них палае жаром

Ще, ще могутнiша

І вже неосягненна

Краса людська —

Така страшна для бога.

Не тiльки там Любов,

Не тiльки Вiрнiсть,

А й Пам’ять серця бог побачив.

І затремтiли в бога руки з ляку,

І од безсилля серце затремтiло.

«Бог» пiдходить до людини, падае перед «Адамом» на колiна i починае благати.

«Бог»

О, дай менi, людино, цю красу!

Що хочеш, те й проси

В обмiн на неi – дай лише.

«Адам»

Не можу.

Надто дорого вона менi дiсталася,

Їй цiна ж бо – смерть,

А ти безсмертний, кажуть.

«Бог»

Бери безсмертя,

Молодiсть бери,

Вiддай менi лише Любов!

«Адам»

Менi нiчого не потрiбно.

Нi вiчна молодiсть,

Анi докучливе безсмертя

Не можуть дорiвнятись до Любовi!

«Бог» встае з колiн. На тлi пшеничного поля i ранковоi зорi стоять в золотих колосках юнак i дiвчина, мiцно сплiвши руки, i дивляться то на сонце на небi, то на сонце в очах одне одного.

Хор

Найбiльше диво свiту – це Любов!

Схопився бог за голову руками

І геть пiшов на небо.

І вiдтодi людина стала

Богом на землi.