Оріон Золотий. Театр (збірник)

Вчителька

А ти, Оксано, мала б краплю совiстi —

І днюеш i ночуеш в нього,

Нi гордостi дiвочоi, нi сорому,

На стежку матерi своеi хочеш стати —

Школяркою з байстрям ходити.

Оксана

Я навiть захлинулася од гнiву,

А Павлик просто, просто зблiд

І каже iй – вогнем пашать слова.

Павлик

А ви – ви не людина.

Ви – заздрите нам, нашiй молодостi,

Нашiй любовi. Я ненавиджу вас,

Я все сказав. Будь проклята!..

Вчителька

Судитимуть тебе, байстрюк,

Судитимуть! Ще ти мене згадаеш!.

Вчителька гнiвно виходить.

Павлик

От i кiнець. Оксано, годi хникати.

Сказав усе – полегшало немов.

Та годi тобi…

Оксана

Все через тебе. Навiть маму,

Маму мою не пожалiла. Боже!

Йди геть вiд мене. Не чiпай мене.

Павлик

Ну що ж! Раз так – тодi цвiти здорова,

Щаслива будь, i до Днiпра приходь

Коли-небудь скупатись – я чекатиму.

Павло виходить.

Мати

О, коли б я знала,

Що в школi його тричi виганяли,

Хiба б його я вiдпустила!

А зустрiч ця з учителькою!

Та що iм до мого синочка!

Дiзнавшись про загибель Павлика,

Одна учителька таке сказала:

«На одного дурня в школi

Поменшало…»

Як менi, матерi, таке почути!

Таж дайте менi знати, Вчителю,

Де я не мала рацii, а де вони,

Бо я ж – проста робiтниця на фабрицi.

Мо’, справдi, треба бить дiтей,

Щоб нерви були в них мiцнiшi.

Так дядько Сидiр менi радив.

Я не могла – рука не пiдiймалась.

Наймать когось було, чи як?!

І ще менi такого хочеться,

Щоб всi батьки про горе мое знали,

Щоб знали всi – усенькi вчителi,

І щоб нiде такого не бувало,

Щоб учителi дiтей дорослих

Не посилали за батьками.

Павло мiй на голову був вищий.

Іду за ним у школу —

Вiн, як батько, а я за ним

Дитятком чимчикую.

Простiть менi, можливо, щось не так,

То ви скажiть… І ще одне скажу:

Як вчителiв я поважала, господи,

Як вiруюча – Бога.

Щоб я коли та слово проти вчителя!

А зараз бачу – треба було, треба:

Вона ж його таки й затюкала,

Ота Чума, вона ж нi разу

І слова не сказала, щоб по-доброму:

– Давай-но, Павле, сядемо ладком

Та розберемось, то воно i вийде!

Учителька кричала, я – мовчала.

Тепер же я кричу, а вiн – мовчить.

Мати Павлика стае в Хор. Хор вiдходить в тiнь.

Вчитель

Так от якого я листа одержав.

Це крик душi людськоi. Лиш глухий

Його не чутиме.

Мовчали вчителi в тiй школi,

Пасивним був i комсомол.