Оріон Золотий. Театр (збірник)

Нi, не по всьому – на мене ланцюг свiй

Доля твоя накидае, на мене… Марино, Марино!

Марина

Хочу диму березового, хочу вогню малинового —

Мене уже та й по всьому нiчим уже не збентежиш:

Слово клади до слова, як дрова на зиму складають,

Спалимо iх в камiнi разом з дрiвцятами вкупi,

Слова горять, наче палiччя, поллятi бензином розпуки.

Степка

Марино, тримайтеся цупко, бабi дурнiй не потурайте.

В словi бiльше вогню i диму, нiж у сухому деревi.

Слухай, Марино, слова всi ховай у пазусi,

Бо коли не захочеш, то можеш не чути i краплi.

Бiда в мене: позавчора було весiлля…

Марина

Господи, як ти говориш! Бiда… позавчора весiлля…

Наталка… Без мене… Та як ви так посмiли!

Степка

Нi з того нi з сього весiлля оте взялося…

Взялося проти волi моеi, можу заприсягтися.

Цi парованi ще зi школи – Петро i Наталка.

«Наталка Полтавка» давно iх попарувала.

Служив Петро у морфлотi – Наталка його чекала.

Два роки був у Вiрменii – Наталка його вичiкувала.

А це був подався в Норiльськ – терпець дiвцi урвався.

Загуляла вона iз тим Копачем, аж дим закурiв.

Губи сухi щодня, а очi – аж дим валуе.

Докотилося аж до весiлля, таке-то, Марино!

Не дiвка, а прiрва, пройдисвiтка – рiдна онука.

Весiлля отут розпаношилось, Копачам прямо – цiлий розор.

А туди вона, бач, телеграму в хуртовину оту, в морози,

Бо од Петра цiлий рiк – нi пiвслова.

Телеграму таку йому дiвка сковерзувала:

«Так як я без тата i без мами, то разом з бабцею Степою

І разом з нареченим моiм Василем Копачем

Просимо тебе на весiлля. Твоя Наталка по „Наталцi Полтавцi“».

Коса зачепила за камiнь – Петро приiхав.

Марина

Уявляю собi, що тут сталося…

Степка

В тiм-то й рiч, молодице, що зась твоiй уявi.

Марина

Що, Петро приiхав… i убив…

Степка

Не убив, а украв….

Марина

Украв… серед бiлого дня… що украв?

Степка

Не що, а кого, Наталку украв з весiлля!

Степка ридае. Марина ii заспокоюе.

Марина

Не плачте, моя дорога мамо, не треба.

Не плачте, iй-богу, вони знайдуться.

Степка

Бодай би вони пропали, чого iм знаходитись!

Зараз такi, молодице, безбожнi часи настали,

Зараз дiвка без ii власного дозволу не крадеться.