40 днів Муса-Дага

Всi зазначенi, охопленi люттю й обуренням, урочисто присягнули не здаватися i замкнулися в старовинному текке – покинутому монастирi дервiшiв, колишньому мiсцi паломництва. До текке було пiвгодини пiшки на схiд вiд мiста. Коли звiстка про це поширилася, частина дезертирiв спустилася з Ала-Каджi й iнших вершин гiрського хребта i приедналася до втiкачiв. Загалом у маленькiй фортецi засiло близько ста чоловiкiв.

Мутесарiф Мараша та вищi урядовi iнстанцii в Стамбулi вважали, що iхня мета близька. Бунт, нарештi, дозрiв.

Тепер союзники та нейтральнi консули бiльше не зможуть заплющувати очi на пiдступи вiрменiв.

Два днi по тому в Зейтун ввели вiйськове пiдкрiплення у складi двох пiхотних рот. Юзбашi, котрий командував цими частинами, вiдразу ж узявся до облоги. Але коли вiн, чи справдi з героiзму, чи здуру, пiд’iхав на чолi свого пiдроздiлу до текке, наiвно розраховуючи взяти цю твердиню з льоту, його i ще шiстьох солдатiв влучними пострiлами поклали на мiсцi.

Це вже було навiть бiльше, нiж треба.

Про геройську загибель майора одразу ж розтрубили по всiй краiнi. «Іттiхат» докладав усiх зусиль, щоб спрямувати в потрiбне русло хвилю обурення. Не минуло й тижня, як Зейтун перетворився на вiйськовий табiр. Проти купки людей, котрi зневiрилися, i дезертирiв виставили вiйська в складi чотирьох батальйонiв i двох батарей. І це тодi, коли у Джемаль-пашi в його Четвертiй армii на рахунку були кожен солдат i кожна гармата. Незважаючи на всю цю потугу, до обложеного монастиря послали парламентера з вимогою, щоб заколотники, i без того вже приреченi, здалися. Вiдповiдь пролунала в дусi античних героiв:

– Коли нам уже судилося померти, ми вважаемо за краще померти в бою.

Але найдивнiше, що iм не судилося померти саме тодi.

Артилерiйська батарея стрельнула чотири рази, та якось безглуздо, i раптом пiд впливом якихось таемничих сил обстрiл обителi припинився. Чи можливо, що такий нелюдяний вчинок був здiйснений заради кiлькох мусульман, котрi перебували серед обложених? Але як би там було, а пiсля цього потужне вiйсько, розташувавшись на зайнятих позицiях проти жменьки дезертирiв i захисникiв жiночоi честi, перебувало в бездiяльностi, займалися ж доблеснi вояки тим, чим зазвичай на дозвiллi займаються солдати: задовольнялися з солдатського казана, поiли коней, курили i грали в карти.

Жителi Зейтуна небезпiдставно побачили в цiй гнiтючiй бездiяльностi вiйська ознаки витонченого пiдступу.