40 днів Муса-Дага

Охопленi смертельним страхом, вони послали до каймакама делегацiю, яка просила, щоб доблеснi вояки якнайскорiше позбавили населення клятих бунтiвникiв. Населення не мае з ними нiчого спiльного. Якщо ж хто з лиходiiв надумае сховатися в мiстi, жителi без зволiкання видадуть такого владi. Каймакам висловив глибокий жаль iз приводу того, що городяни так пiзно взялися за розум. Вiдтепер усе вирiшуе вiйськове командування. Каймакам бiльше не керуе.

Делегати канючили, чи не вважатиме в такому разi каймакам можливим просити про заступництво його ясновельможнiсть Джелал-бея? Якщо хтось може в iм’я загального добра знайти вихiд зi скрутного становища, то саме цей гiдний i доброзичливий чоловiк.

Каймакам скривився. Вiн може тiльки порадити не згадувати iм’я Джелал-бея. У мутесарiфа е зв’язки зовсiм в iнших колах. А в тих колах його ясновельможнiсть валi Алеппо – людина, можна сказати, кiнчена. Ось що бувае, коли занадто поблажливо ставишся до вiрменського мiллету. Це каймакам знае i по собi.

Одного сонячного березневого ранку в мiстi поширилася страшна звiстка: залишивши на мiсцi двох померлих, котрих, однак, впiзнати не вдалося, обложенi вночi втекли i зумiли сховатися в горах.

Тi iз зейтунцiв, хто не вiрив у дива, питали себе: як же це сотнi обiрванцiв, на диво помiтним людям, вдалося пролiзти крiзь ланцюг чотирьох тисяч навчених солдатiв i безслiдно зникнути? Але хто ставив це запитання, либонь, знав i вiдповiдь на нього.

І те, чого боялися, сталося опiвднi того ж дня. Вiйськовий комендант i каймакам поклали вiдповiдальнiсть за втечу заколотникiв на все населення мiста.

Зрадники-зейтунцi якимось диявольським чином зумiли пробратися в текке i вивести обложених крiзь кiльце солодко сплячих солдатiв i повз вартових.

Із Мараша у власному екiпажi негайно прибув сповiщений про цей злочин мутесарiф. Глашатаi та мюдiри з барабанним боем обiйшли все мiсто. За ними слiдували численнi кур’ери, скликаючи найстарiших i найiменитiших громадян Зейтуна на «нараду спiльно з мутесарiфом i комендантом iз приводу становища, що склалося».

Запрошенi, п’ятдесят вiдомих у мiстi людей – лiкарi, вчителi, священики, пiдприемцi, великi торговцi – не забарилися з’явитися у вказане мiсце, бiльшiсть навiть у робочому одязi. Лише дехто завбачливiший прихопив iз собою грошi.

«Нарада» полягала в тому, що цих поважних людей похилого вiку зiгнали в двiр казарми, де iх, як худобу, перелiчили брутальнi унтер-офiцери. Час покласти край iхнiй дiяльностi, заявили старiйшинам.