40 днів Муса-Дага

Усе нове, невiдоме, небезпечне породжувало в ньому бурхливий вiдгук. У листопадi пiдлiток вiдсвяткував свiй тринадцятий день народження, вступивши в той вiк, коли кожного хлопчика вабить усе виняткове. Навiть коли спостерiгав з вiкна сильну грозу та зливу, в ньому спалахувало бунтарське бажання, щоб сталося щось надзвичайне.

Й ось вiн прислухався, завмираючи вiд солодкого жаху:

– Мамо, ти чуеш, як Сато кричить?

«Очi Іскуi, у мого хлопчика очi Іскуi!» – осяяла Жульетту думка, i в цю мить просвiтлiння, наче при спалаху блискавки, вона раптом усвiдомила всю безмiрну складнiсть життя.

Матiр уперше охопив величезний страх за Стефана. Вона повела його в свою кiмнату, притисла до грудей, а далекi зойки Сато все ще ворохобили тихий передпокiй.

Пiзно ввечерi Габрiель запросив до себе священика Тер-Айказуна, доктора Петроса Алтунi й аптекаря Грiкора.

Вони сидiли вчотирьох, з чубуками та цигарками, в слабо освiтленому селамлiцi. Багратяну хотiлося почути вiд цих освiчених i дуже гiдних стовпiв мiсцевоi громади, як вони оцiнюють становище, як планують дiяти в разi наказу про депортацiю i як можна запобiгти смертельнiй небезпецi, що нависла над жителями Муса-Дага.

Вiн нiчого у них не випитував. Тер-Айказун уперто мовчав. Лiкар оголосив, що йому вже шiстдесят вiсiм рокiв i без того залишилося жити якихось два-три роки. А якщо чомусь кiнець настане ранiше, то тим краще! Смiшний той, хто чiпляеться за якiсь жалюгiднi мiсяцi. Все життя того не варте! Головне – якнайдовше оберiгати людей вiд страхiв.

У цьому вiн бачить свiй найперший обов’язок i буде виконувати його за будь-яких умов, усе iнше його не стосуеться.

Аптекар Грiкор незворушно курив свiй кальян, який вiн iз усiма застереженнями принiс iз собою з дому. З багатозначним виглядом вiн вибирав iз розпечених вуглинок одну, що йому сподобалася, i повiльно притискав пальцями до грудочок тютюну в кальянi. Було це якоюсь наочною демонстрацiею: я, мовляв, можу, не обсмалившись, голими руками хапати вогонь.

Судячи з зизоокостi мандаринського обличчя з цапиною борiдкою, вiн був глибоко зосереджений на врочистiй процедурi розкурювання кальяну i не схвалював усе, що може потривожити незворушну гармонiю духу. Тiльки дух визначае право справедливостi, а не навпаки. Навiщо прагнути щось робити? Будь-яка дiя сама собою призводить до кiнця, одна лише думка мислить вiчно. Грiкор не знае, що буде.