Аргідава

Маруся мала передчуття, що це пiдземелля ще вiдiграе в ii життi важливу роль. Яку – вона тодi не знала, проте iнтуiцiя, ii вiдданий напарник i друг, нiколи не пiдводила, не розчаровувала й не обманювала.

Ох, е таке загадкове слово «серендипiтi». І той, хто розумiе, що це таке – вмiння бачити i читати знаки, передбачати подii, – живе значно цiкавiше, нiж тi, хто просто пливе за течiею, байдуже озираючи зеленi або скелястi береги.

Готувалася «доводити собi» Маруся дуже довго. Багато рокiв. І ображалася тодi довго.

Тим паче що дала слово мовчати i не виказувати свою поiнформованiсть. Тож iй доводилося бути привiтною з усiма своiми колишнiми вiрними друзями з двору, кликати iх на днi народження i на «прикрашати ялинку», виносити бадмiнтоннi ракетки i татiв розкiшний баскетбольний м’яч, давати покататися свiй велик i навiть своi дволезовi ковзани, на якi став i поiхав, не треба навiть тримати рiвновагу, вони самi тримають.

Терпiння Марусi не бракувало. Нарештi, манiвцями, вона з’ясувала, що органiзував усе саме Вовця Марущак, найстарший iз iхньоi компанii, що саме в нього виявилися великi iржавi ключi вiд входу до пiдземелля.

І знову ж таки, доклавши максимум дипломатичних здiбностей, а також iз допомогою пiдкупу (баскетбольний м’яч, шоколадка «Оленка», спортивна скакалка) Маруся дiзналася, що пiдземний хiд починаеться пiд архiвом. Тобто практично поряд iз домом. Знову-таки, збагнула Маруся, вхiд був десь iззовнi, iнакше до нього не змогли би пройти так багато ii друзiв (колишнiх друзiв, «мене, Марусю, не взяли!»).

Згодом iншi подружки, включно з Мiрчиною сестрою Раюнею, робили спроби розповiсти Марусi про випробування пiдземеллям, але вона щоразу зупиняла цi намагання. По-перше, щоб цi дурепи не порушували обiтницю. По-друге, щоб це якось не вплинуло на ii власну обiцянку про музичний слух та подарунки вiд усiх-усiх, особливо якщо цуценя, а по-трете, iй уже було цiкаво розслiдувати все самiй i вiдшукати люк.

І вона знайшла його.

Через два роки, закреслюючи у своему таемному списку пiдозрюваних мiсць уже перевiренi та обстеженi, навчаючись дедуктивного методу за Конан-Дойлем, вона знайшла вхiд до пiдземелля: квадратний люк, пласка накривка, оббита бляхою, нiбито вхiд до пiдвалу, мiцно замкнений на два великих амбарних замки, а насправдi – вхiд до таемницi. І все склалося: Вовця Марущак був сином директора мiського архiву i ключi просто мiг поцупити, а вiдтак покласти на мiсце.