Страта двійника (збірник)

Мiлена: Це анемiя? Чи ревматизм?

Маркiза: Звiдки ти взяла ревматизм?

Мiлена: У вас дещо потовщенi суглоби.

Маркiза (кивае головою): Отже, ти уважна. Дiйсно, я страждаю на ревматизм. Хоча колись моi руки були дуже красивими… Покажи-но своi. Чому ти так коротко стрижеш нiгтi?

Мiлена: Я медсестра.

Маркiза: Справдi… Але це майже чоловiча рука. Доглядай шкiру, вона в тебе вже пересушена.

Мiлена: Ви приймаете золото?

Маркiза (позирае пiдозрiливо): Чому ти питаеш про золото?

Мiлена: Це один iз засобiв боротьби з ревматизмом.

У моiй краiнi його дуже часто застосовують. Я й сама, коли ходила на практику, бачила чудовi результати…

Маркiза: Якби мiй лiкар чув про це, то неодмiнно приписав би менi. Але звiдки ти знаеш, що я… маю золото?

Мiлена: Не знаю. Але його приймають дуже малими дозами. Два-три мiлiграми внутрiшньом’язово.

Маркiза: Цiкаво. Де ти цього всього навчилася? Адже це поза компетенцiею доглядальницi… А, ти казала, що там у себе, на Балканах, ходила на якусь практику.

Що це було?

Мiлена: Я вивчала медицину.

Маркiза: І кинула?

Мiлена: Нi, закiнчила. А тепер у мене перерва перед стажуванням.

Маркiза: Зрозумiло. То ти вже майже лiкар. Але постiль ти поправила кепсько. Зроби це ще раз.

Мiлена, нiяковiючи, знов однiею рукою обiймае хвору, другою поправляе подушки.

Маркiза: Що ти там робиш?! Чому так довго?!

Мiлена: Перепрошую. (Обережно опускае хвору.)

Маркiза (зiтхаючи): Ти сильна, але невправна. Що це за вода?

Мiлена: Яка вода?

Маркiза: Туалетна, якою вiд тебе пахне.

Якась дешева гидота. Крiм того, я вiдчула запах твого поту.

Мiлена (рiзко): Менi дуже прикро, але кожна людина мае свiй запах. І ви також.

Маркiза: Але я тобi плач? за те, що тобi доводиться мене нюхати, а ти менi – нi. На трюмо стоiть моя туалетна вода. Можеш вилити на себе весь флакон.

Мiлена заледве стримуеться, щоб не вiдповiсти ще рiзкiше. Пiдходить до трюмо, вiдкривае флакон i демонстративно виконуе розпорядження: виливае на себе увесь вмiст.

Принюхуеться.

Мiлена: Я це ще якось витримаю. А от чи витримаете ви… (З викличним виглядом пiдходить до лiжка маркiзи та сiдае.)

Маркiза: Я починаю сумнiватися у твоему професiоналiзмi. Хiба в лiкарнi тебе не вчили, що не можна сiдати на лiжко хворого?

Мiлена пiдводиться. Маркiза принюхуеться.

Маркiза: Далебi, я дiйсно переборщила. Сядь трохи далi. Я не можу дихати самим лише «Бондом».

Мiлена сiдае у крiсло.