Страта двійника (збірник)

Серед убитих його бандою була акторка Шерон Тейн, дружина кiнорежисера Романа Полянського (Поланскi). – Тут i далi примiтки перекладача.]… Не так уже й приемно бути обережним та пiдозрiливим, але суспiльство, в якому е багатi й бiднi, змушуе нас до цього. Колись я навiть подумувала придiлити частину своеi спадщини по чоловiковi якiйсь iз органiзацiй, що борються за повалення наявного свiтового порядку.

Вiн: І чому не зробили цього?

Вона: Нiяк не могла обрати, якiй саме: iх же стiльки… І всi ворогують мiж собою.

А ви належите до котроiсь iз них? Ви революцiонер?

Вiн: Нi.

Вона: Шкода. Вам би пасувала яка-небудь iдея. Обожнюю молодих людей, охоплених жагою змiнити свiт! А ви що – погоджуетеся з наявним? Ви лише претендуете на трохи теплiше мiсце, нiж те, що приготувала для вас доля? Я вгадала?

Вiн: Тепер ви берете в мене iнтерв’ю?

Вона (спохопившись): Боже мiй, ваше обличчя! Я забула, що вас треба вмити й оглянути!

Вiн (рiшуче пiдводиться): Якщо дозволите, я сам…

Вона: Про це не може бути й мови… тут потрiбнi жiночi руки… До того ж у моiй лазничцi розгардiяш.

Я ось думаю, чи не зробити вам холодний компрес? Схоже, ваше око починае запливати…

Вiн: Та нi… це, мабуть, бруд.

Вона: Зараз подивимось. Я вас на хвилинку залишу. А ви поки подзвонiть.

Жiнка виходить. Молодий чоловiк якийсь час стоiть нерiшуче, дослухаючись до того, що робить господиня. Тодi пiдходить до стiни i починае розглядати картини Каналетто. Бiля однiеi з них затримуеться особливо довго.

Вона (вертаеться до вiтальнi зi срiбною тацею в руках): Вам подобаеться?

Пiдходить до столика i ставить на нього тацю.

На тацi – цiлий набiр рiзноманiтних предметiв для обробки ран. Вигляд це все мае доволi грiзний i викликае асоцiацii з операцiйною.

Вiн (не вiдриваючи погляду вiд картини): Так. Чудова картина. Оригiнал – у Дрезденському музеi. Це авторська копiя.

Вона: Вибачте, але ви помиляетесь. Це i е оригiнал. А копiя – в Ермiтажi.

Вiн: Менi все-таки здаеться, що в Дрезденi.

Вона: Запевняю вас, в Ермiтажi. Ми з чоловiком були у Ленiнградi. Доглядач спецiально показав нам…

Вiн: Очевидно, iснують двi авторськi копii. Або, ймовiрно, це було ще до повернення Дрезденськоi галереi.

Вона: Можемо перевiрити. (Пiдходить до книжкового столика, бере альбом. Дивиться на молодика; той i досi стоiть бiля картини.) Нiяк не можете вiд неi вiдiрватися?

Вiн: Вона прегарна.

Вона (гортае альбом): Ось… Виявляеться, ми обое маемо рацiю.