Персеїди. Нічна повість

Де це вона вешталася? І чи знае про цi пiдозрiлi нiчнi прогулянки ii донька Лiда? Може, у баби Галi е залицяльник? А що? Як каже одна поважна панi: «На кожен товар е свiй покупець».

Як чудово сидiти отак – невидимо й нечутно! Нiч чепуриться, як розпещена примадонна: примiряе то одне намисто, то iнше. І чепуриться, здуваючи хмаринки з пуховки, як у кiнi. Оно небом простують легкi тiнi хмар. А панi Нiч хвилюеться перед виходом. Стiльки лiт, стiльки столiть, стiльки тисячолiть – вiчнiсть, а ти, Ноче, маеш бути завжди неповторною, непередбачуваною, мiнливою… Як уперше.

Звуки долинають звiдусiль, ледь пом’якшенi нагрiтим вечiрнiм повiтрям, приглушенi деревами. Але виразно чутнi завдяки легкому туманцю над рiчкою.

Ллеться тепле свiтло з вiкон – з кухонь та веранд. Пiзня вечеря. Дзенькае посуд. Вiдтак осяялись маленькi вiкна – у ванних кiмнатах. Верещить або скиглить дiтлашня: треба вiдмити пiд душем бруднi колiнця, замазуренi пички, скуйовдженi чубки. І от iх – втомлених, загорнутих у м’якi рушники – несуть спати.

У кожнiй домiвцi – свiй всесвiт… У кожному домi – свое небо, свое божество i своя дата дня творiння… Он вони, свiдки – i рiзнi, такi рiзнi за кольором i розмiром сандалики бiля порога…

А хто це там нiяк не вгамуеться? А-а, то ж баба Надя. Онде вона бродить подвiр’ям, у моднячих, як на сусiдчину думку, штанях-трениках з бiлими смужками, у пластикових капцях – цонк-цонк, цонк-цонк, – дзвiнко клацають пiдошви по вiзерунковiй садовiй плитцi.

«А я iй кажу: де ж ти убрала, ти ж не убрала! А вона – убрала. А оно шо? А оце шо? Нiчьо не убрала, а каже минi, шо убрала».

У вiкнi лiтньоi кухнi маячить невдоволене личко Оксани, себто дружини улюбленого онука баби Надi. Оксана вiдводить очi i хитае головою: скiльки це може тривати?

Вiчно заклопотана усiм ця баба Надя… Я знаю ii бозна-вiдколи. І в курсi ii сповненого турбот життя. Так уже сталося, що пiсля отримання спадку вiд родичiв з Америки баба Надя розмахнулася на всю губу – купила онуку Женьковi будинок у нашому районi.

Оксана, дружина Женькова, часом бiгае до мене скаржитись. Примiром, вона щоранку стукае до баби Надi в кiмнату i лагiдно так:

– Бабусю, вам з базару принести, може, чогось дiетичного? (Бабi Надi вже вiсiмдесят з гаком.