Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Отже, щоб досягти перемоги в майбутнiй боротьбi за незалежну Украiнську державу, вважали необхiдним насамперед, щоб украiнцi усвiдомили свою нацiональну окремiшнiсть, необхiднiсть з’еднання всiх воль в одну волю, пiдпорядкування всiх iндивiдуальних iнтересiв найвищiй метi – боротьбi за нацiю i нацiональну державу. 1926 року побачила свiт праця Дмитра Донцова «Нацiоналiзм», у якiй обгрунтовувалась iдеологiя украiнського iнтегрального нацiоналiзму, наголошувалось на тому, що лише нацiя, яка у ворожому оточеннi виявиться дужчою i пристосованiшою, здатна утвердити себе i вижити.

Ця та iншi працi Д. Донцова, що друкувалися в редагованому ним «Лiтературно-науковому вiснику», активно обговорювалися в колi Олениних друзiв та приятелiв. Захоплювалися вони й модною на той час фiлософiею волюнтаризму Артура Шопенгауера та Фрiдрiха Нiцше.

Цi iдеi носилися в повiтрi, iх вбирала Оленина свiдомiсть, вони вiдгукнуться в ii творах дещо пiзнiше, коли остаточно сформуються ii свiтогляд i естетична позицiя. «А поки що вона молода й щаслива, вона в центрi цiкавого товариства, ii смiх дзвiнкий i веселий, ii кохае красивий, ставний козак, справжнiй лицар».

– Надiя Миронець.

Час летiв швидко й непомiтно. Року 1929 Михайло Телiга захистив дипломну роботу, отримав фах iнженера-лiсiвника, i восени того ж року Телiги переiхали до Варшави, куди ще ранiше перебралися батько й мати Олени.

Олена тодi була вся в емоцiйному поривi, в передчуттi чогось незвичайного, що ось-ось станеться, i життя – i iхне особисте, i Украiни, – змiниться на краще.

Писала в тi днi:

Що нам щастя солодких звичок

У незмiнних обiймах дому!

Може, завтра вже нас вiдкличе

Канонада грiзного грому!

І напружений погляд хоче

Вiдшукати у тьмi глибокiй —

Блискавок фанатичнi очi,

А не мiсяця мрiйний спокiй!

Але життя у Варшавi було трудним, вони ледве зводили кiнцi з кiнцями. Але не втрачали оптимiзму. Олена влаштовуеться вчителькою в початкову украiнську школу, платня хоч i скупа, та все ж стае трохи легше.

Але тут злягла мати й почала згасати. У неi виявилася лейкемiя, фiнал настав швидко. Олена тяжко пережила смерть матерi, але духом не падала, вчила дiтей, i очi ii випромiнювали радiсть. Устигала демонструвати й новi моделi одягу – все ж якийсь там пiдзаробiток. І як завжди на зустрiчах iз друзями безконечнi дискусii, молодi, гарячi – про боротьбу за волю свого народу, про культурний розвиток нацii, про новi рубежi боротьби. Сумувати й опускати руки не було коли.