Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Вiдзначають, як правило, ii веселу i разом з тим запальну вдачу, товариськiсть, любов до танцiв i гарного одягу, до чоловiчого товариства, «хотiла подобатись мужчинам i смiялася з жiнок з пуританськими нахилами, хоча засадничо вона була великою захисницею жiнок». Улас Самчук звернув увагу на таку рису ii характеру, як нелюбов до критики. «Дуже не любила, коли iй робили якiсь зауваження щодо ii зовнiшностi, не переносила критики взагалi, сама нiкого не критикувала також, за винятком добродушного, приятельського, доброзичливого вислову своiх вражiнь».

На завершення психопортрета Олени Телiги наведемо вiрш пiд такою самою назвою, написаний Сергiем Кушнiренком, який у серединi 1930-х рокiв навчався в Варшавi, був членом Украiнськоi студентськоi громади, добре знав Олену Телiгу. Вiрш був опублiкований у «Лiтературно-науковому вiснику» в 1936 роцi.

Психопортрет

(Олена Телiга)

Природно жива, мов потiк, балакуча,

Залюблена в ритмiку соняшних днiв.

Хоч пройдений шлях – це кряжi, навiть кручi,

Обличчя не знае: що смуток, що гнiв.

Глибоко в душi вся iржа, вся гiрчавiнь,

Вона ж молода i фiглярно-струнка!

І ось в елегантських, майстерних рядках

Прибоем хвилюе життя надпочате.

В очах ще дитинство i танцi, i сальта,

Так близько ще жарт i палкий калямбур…

Чекайте! Нi матерi вдома, нi тата. Закурим?

Психопортрет Олени Телiги буде неповним, якщо не згадати про ii дивовижний дар передбачення. Прогностичним даром, як вiдомо, володiють талановитi поети, багато хто з них передбачив свiй трагiчний кiнець.

Але в поезiях Олени Телiги вражае те, що деякi подii свого життя, як, наприклад, повернення в Украiну, вона передбачила навiть у деталях. Коли ми тепер маемо змогу порiвняти ii поетичнi прогнози з фактами та подiями ii життя, особливо на останньому етапi, то не можемо не подивуватися iх глибинi.

Дмитро Донцов писав про Олену Телiгу, що «з неi говорить пророчиця-вiстуня, яка бачить лихо, неминуче, як удар Божого бича по спантеличенiй, здурнiлiй людськостi, i яка знае своею великою iнтуiцiею – i свого народу, i свое власне призначення в цiй завiрюсi».

Дружба з Дмитром Донцовим, авторитетним iдеологом украiнського нацiоналiзму, в чиему журналi вона тодi друкувалася – надихала ii кидатися на барикади. Тiльки б не тлiти. А ще ж дружба з однодумцями-поетами Євгеном Маланюком, Леонiдом Мосендзом, Юрiем Кленом… Завжди багла працi, дружби, боротьби, такою вона тодi була – не жила, а горiла.