Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Невинна жертва сталiнських репресiй, вiддала ГУЛАГу 10 рокiв свого життя. В кiнцi 50-х рокiв була реабiлiтована, але здоров’я непоправно пiдiрвала. Повiсть про ii тяжку героiчну долю написав В. Чемерис» («Лiтературна Украiна», 9 вересня 2004 р.).

Моя повiсть про поетесу й чудову людину Валентину Чорну «Державна коханка» свого часу друкувалася в журналi «Кентавр» (№ 5–6, 1992 р.) та в моiй книзi, що так i зветься – «Державна коханка» (Киiв, 2005).

Валентину – у повiстi вона виступае пiд iм’ям Катерина, – заарештували в Днiпропетровську за два днi до нового 1946 року.

Дiвчина, повертаючись з роботи (вчорашня десятикласниця, кiлька мiсяцiв, як пiсля школи почала працювати), купила ялинку, але прибрати з матiр’ю не встигла – вдома ii чекала повiстка, у якiй ii, сiмнадцятилiтню, запрошували до обласного вiддiлу НКС, в таку-то кiмнату до такого-то слiдчого.

Катерина вирiшила «забiгти» до слiдчого (цiкаво, що йому вiд неi, недавньоi школярки, треба?), а тодi вже, повернувшись та повечерявши, займеться з матiр’ю прибиранням ялинки – адже Новий рiк ось-ось… Бiдолашна дiвчина й не пiдозрювала, що додому вона повернеться… аж через десять рокiв.

Ледве вона переступила порiг кабiнету слiдчого, як той злорадно вигукнув:

– Ну що… с-сука, попалася?..

Пiсля брутальних лайок i триповерхових матюкiв (Катерина аж отетерiла – офiцер, а отак лаеться!), а вiн, слiдчий…

А далi процитуемо власну повiсть:

«Вiн, здаеться, ошалiв! Схопився, трахкав кулаками по столу, потiм пiдбiг до неi, боляче ляснув ii по щоцi – аж голова вiдкинулась назад.

А вiн вертiвся навколо, кричав, тупотiв ногами, штурхав ii кулаками то в плечi, то пiд бiк… Зрештою сiв до столу i деякий час важко дихав. Катерина все ще не могла отямитись – невже перед нею офiцер? Та ще радянський? Офiцер тiеi армii, яка звiльнила ii з нiмецького рабства? І в чому вiн ii звинувачуе?..

Та ось слiдчий взяв аркуш паперу, щось написав на ньому i простягнув аркуш iй.

– Що тут написано? – запитав погрозливо.

– ОУН… Якiсь три букви: О, У та Н.

– О, У та Н, – передражнив вiн ii. – Ти що? Дурочку з себе корчиш?.. ать… ать… ать. Ти менi розкажи, що означають цi букви?

– Не знаю… Букви як букви: О, У та Н…

– Ти знову заспiвала казочку про три букви? – схопився слiдчий. – Ось я пошлю тебе зараз на три букви! – Вiн i справдi послав ii туди, куди й обiцяв. – Ти, с-сука, не прикидайся дурочкою. Затям: з ворогами народу в нас мова коротка.