Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

– Але ти писала його украiнською мовою! – зловiсно, нiби то найбiльший у свiтi кримiнал, вигукнув слiдчий. – І цим ти себе повнiстю викрила!

– Ну й що ж, що украiнською? – все ще дивувалась дiвчина. – Я ж украiнка i мати моя украiнка, то чому маю iй писати iншою мовою?

Катерина пам’ятала, що було в тому листi. Писала матерi, що скучила за нею, за братиками, за сусiдами, за вулицею, за всiм своiм рiдним краем, що хочеться додому, на Вкраiну милу, почути бодай слово рiдне, бо нiмецьке вже у вухах застряе…

– Ось… ось… – шарудiв вiн листом, наче щось намагався з нього витрусити.

– Перший доказ, що ти… – лайка, мат, – нацiоналiстка! Тебе не в СРСР тягло, а тiльки на Украiну. Нацiоналiстка! Цим листом ти себе викрила, сука бандерiвсько-оунiвська!

Вигукуючи образи, вiн розстебнув кобуру, дiстав пiстолет, бiгав навколо неi, розмахував пiстолетом i кричав:

– Уб’ю! Пiд стiнку! Ставай пiд стiнку, нiмецька шлюха! Прощайся з бiлим свiтом!..

Штовхаючи ii в плечi, вiдтрутив до стiни, а сам, вiдскочивши на кiлька крокiв, цiлився в неi з пiстолета й кричав… А вона його не чула i не бачила, кабiнет плив перед нею, як у туманi.

Та ще почала допiкати спрага, в рот наче хто напхав клею, вiн згущувався, тужавiв, приклеюючи язик до пiднебiння… Залишивши ii стояти пiд стiною, вiн повернувся до столу. Тримаючи пiстолет в лiвiй руцi, правою схопив ручку i щось довго писав. Та ось вiн закiнчив, крикнув:

– Пiдiйди, сука, до столу!

Тягнучи неслухнянi ноги, вона пiдiйшла.

– Пiдпиши!

Катерина ще знайшла в собi сили прочитати, що там написано. Вiд ii iменi слiдчий вигадував, що вона, Катерина Ярошенко, зберiгала й розповсюджувала нацiоналiстичну лiтературу, що якийсь Роман Блакитний проводжав ii одного разу додому й завербував ii, Катерину Ярошенко, в обласний осередок ОУН, що з нею була ще якась дiвчина…

– Напиши ii прiзвище!

Пiсля жорстоких кiлькаденних (i кiльканiчних теж) тортур, вже напiвжива Катерина (в життi – поетеса Валентина Чорна) пiдписала (аби врятуватися) все, що iй пiдсунув слiдчий.

Що вона, мовляв, була чи не зв’язковою в якомусь ОУН (чи в якiйсь ОУН – що означають тi три загадковi лiтери, дiвчина так i не збагнула – як i те, який стосунок вона до них мала).

Суд вiдбувся 16 сiчня 1946 року.

Катерину на те засiдання не запросили. Коли поцiкавилась: «Чому?» – вiдповiли коротко: «Не було в тому потреби!»

Судила «трiйця» – знаменита антизаконна «трiйця».