Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Звинувачуючи соцiалiстичний та лiберальний табори у поразцi Украiнськоi Народноi Республiки 1917–1920 рокiв, ОУН наголошувала на важливостi формування сильноi полiтичноi елiти, нацiональноi солiдарностi та опори на «своi сили».

Для iдеологiчного обгрунтування своеi дiяльностi ОУН використовувала iдеологiю нацiоналiзму Дмитра Донцова, основнi положення якоi були викладенi ним у його працi «Нацiоналiзм».

Гострi очi розкритi в морок

Б’е годинник: чотири, п’ять…

Мое серце в гарячих зморах,

Я й сьогоднi не можу спать.

Але завтра спокiйно встану,

Так, як завжди, без жодних змiн,

І в життя, як в безжурний танок,

Увiйду до нiчних годин.

Придушу свiй невпинний спогад.

Буду радiсть давати й смiх.

Тiльки тим дана перемога,

Хто й у болi смiятись змiг!

3 грудня 1939 року Олена Телiга назавжди пов’язала себе з Органiзацiею украiнських нацiоналiстiв. Була поставлена й чiтко окреслена мета: виборення незалежностi Украiни, а ii призначення – в боротьбi.

Подiляла думку членiв ОУН про те, що нiхто не пiднесе Украiну на золотiй – чи якiй там? – тацi. Украiнську державу треба вибороти, а для цього збудувати ii у свiдомостi кожного украiнця, запалити кожного вiрою в неминучiсть нашоi перемоги, а отже, й у те, що незалежна Украiна постане в тiй боротьбi.

Друг ii, поет i товариш по працi в ОУН Олег Ольжич сповiдував – i вона його гаряче пiдтримувала – культ героiчноi людини, яка готова на самопожертву в iм’я прийдешнього для Украiни, для ii свiтлоi будучини.

Олег Ольжич пов’язав свою долю з ОУН, називав ii «вiйськом незримим поневоленоi нацii».

Олег Кандиба, вiн же Ольжич, вiн же Лелека…

Ой, лелечко, лелечко, болить мое сердечко.

    П. Чубинський

…Телiга була моральною максималiсткою, як зазначають тi, хто дослiджував ii життя i творчiсть, для неi головним було непорушне (в ранзi сакральностi) слово, яке не розходиться з дiлом.

І не повинне слово розходитись з дiлом, бо це для творця – катастрофа.

Вважала: письменник не може у творчостi проповiдувати одне, а в життi чинити i поводитись по-iншому.

Тож не дивно, що коли в 1941 роцi друзi й соратники вiдмовляли ii вiд поiздки в окупований гiтлерiвцями Киiв, вiдповiдала:

«Як я можу пiти проти своеi поезii?»

На той час вона була не лише талановитою поетесою, але ii знали як дiячку культурноi референцii Органiзацii украiнських нацiоналiстiв (ОУН).