Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

І те, що мрiею було роками,

Все обернеться в дiйснiсть i можливiсть,

Нам буде сонцем кожний кущ i камiнь

У цi хвилини – гострi i щасливi!

Подумать тiльки: нашi села й люди,

А завтра прийдемо – до свого мiста!

Захоплять владно зголоднiлi груди

Свое повiтря – тепле та iскристе!

Та звiдкись сум зловiщий вiтер вишле,

Щоб кинуть серце у крижаний протяг:

Усе нове… І до староi вишнi

Не вийде мати радiсно напроти…

Душа з розбiгу стане на сторожi,

Щоб обережно, але гостро стежить

Всi iншi душi – зимнi чи ворожi —

І всi глибокi помiж ними межi.

І часто серце запалае болем,

А щось гаряче аж за горло стисне,

Коли над рiдним, тим же самим полем

Зависне iнша, незнайома пiсня.

Чекае все: i розпач, i образа,

А рiдний край нам буде – чужиною.

Не треба смутку! Зберемось вiдразу,

Щоб далi йти – дорогою одною.

Заметемо вогнем любови межi,

Перейдемо убрiд бурхливi води,

Щоб взяти повно все, що нам належить,

І злитись знову зi своiм народом.

Цей вiрш, знаменитий своiм передбаченням, називаеться «Поворот». Олена Телiга написала його у 1932 роцi. В одному з листiв (вiд 4 червня 1932 року) поетеса стисло пояснюе його суть: «Я маю ще один вiрш – поворот на Украiну». Вiн уперше з’явиться друком у 1932 роцi в «Лiтературно-науковому вiснику» Дмитра Донцова.

«Що ж послужило приводом до написання цiеi поезii? – запитуе Надiя Миронець i сама ж вiдповiдае: Олена пiдкреслювала не раз, що нiколи не писала вiршiв „на замовлення“, що iй потрiбен особливий настрiй, натхнення.

„…Не можу писати без цього „старомодного“ Натхнення“.

Настрiй, що надихнув ii на створення „Повороту“, з’явився вiд загостреного вiдчуття бездомностi i бажання повернутися на рiдну землю, яке завжди жило в душах емiгрантiв…»

Вiдчуття бездомностi… Бажання повернутися на рiдну землю…

Воно було притаманне не лише Оленi Телiзi.

«Я така щаслива, що мiй „Поворот“ дiйшов до твого серця, – писала Телiга подрузi. – Цей вiрш я дiйсно писала „нервами“, i менi боляче було б, якби й цей мiй настрiй ти не зрозумiла. Тому я аж ахнула, коли ти в одному iз своiх листiв подiлилася зi мною своiм бездомним настроем, таким подiбним на той, про який я пишу».