Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

До 1946 року гiрський Сян лежав на суто украiнськiй етнiчнiй територii, середнiй – на украiнсько-польському прикордоннi – тодi вiн був межею на украiнськiй та польськiй частинi Галичини, нижнiй – на польськiй етнiчнiй територii. Пiсля встановлення нового кордону мiж УРСР i Польщею на територii Украiни е лише кiлька витокiв Сяну, далi на 55 км Сян е кордоном мiж Польщею та Украiною. На цiй дiлянцi рiчки iснували украiнськi села. У 1946 роцi при облаштуваннi кордону мешканцi сiл були переселенi, а iхнi будiвлi спаленi.

А вже нижче за 390 км Сян тече у Польщi. Пiсля виселення украiнського населення державний кордон став також етнiчною украiнсько-польською межею.

«Станем, браття, в бiй кривавий вiд Сяну до Дону…»

Вона поверталася в Украiну – в фатальний для повернення час.

Їi бiографи потiм писатимуть: це був смертельний виклик долi. Навiть Євген Маланюк, друг-поет, колишнiй офiцер армii УНР, умовляв ii не iхати. Переконував: Киiв захопили окупацiйнi вiйська фашистiв, а нiмцi 41-го були зовсiм не тими нiмцями, якi приходили в Украiну у 1918 роцi.

Та й ситуацiя в Украiнi далека вiд тiеi, що ii в емiграцii уявляли, наiвно вiрячи: нас там чекають. Люди, якi прожили пiд Сталiним 20 рокiв, це не тi люди, запевняв Маланюк, якi нас там чекають…

Олена подякувала другу-поету i вчинила по-своему: в липнi 1941 разом з письменником Уласом Самчуком таемно вiд нiмцiв перейшла вбрiд Сян – останнiй Рубiкон у своему життi. Як запевняла, «перейдемо убрiд бурхливi води», щоб «злитись знову зi своiм народом».

Бажання, як кажуть, шляхетне i благородно-патрiотичне, але дiйснiсть виявилась не такою, якою вона уявлялася в емiграцii. Перейшовши Сян-Рубiкон, Олена спалила позаду мости, а нових попереду не збудувала – не встигла.

Сян перейти виявилося справою непростою i вiд самого початку небезпечною. На тiм боцi вирiшили спершу дiстатися до Львова, а потiм – до Киева. Як працiвниця культурноi референтури ОУН, Олена мала зв’язатися у Львовi з мiсцевими украiнськими нацiоналiстичними силами – в планi посилення боротьби за згуртованiсть нацii, за вiдродження культури, за незалежнiсть в тодiшнiй ситуацii, що склалася в Украiнi.

Але спершу треба було перейти Сян.

14 липня 1941 року виiхали з Кракова потягом. У Ярославi, як запевняв Ольжич (i дав потрiбнi адреси) були люди, якi й допоможуть перейти Сян – кордон мiж окупованими нiмцями Польщею та Украiною.