Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Але все життя письменник страждатиме, що покинув ii i вiдпустив саму, подавшись на свою Волинь: а раптом вiн би порятував ii у Киевi, а раптом…

Цього вiн не зможе собi пробачити до кiнця днiв своiх…

Подальша доля Уласа Самчука на Волинi складеться не без пригод, часом i ризикованих, часом i смертельних, i тiльки велике везiння – чи доля-провидiння – порятують його, i вiн проживе доволi довге, хоч i на чужинi, життя загалом успiшного письменника…

Правда, йому трапиться один небезпечний випадок.

Перед самим закiнченням гiмназii юного Уласа Самчука забрали до польського вiйська, з якого вiн у 1927 роцi щасливо дезертирував. Ховаючись вiд кари, опинився аж у Веймарськiй Нiмеччинi, де працював у мiстi Бойтенi як наймит в одного помiщика, розвозив по копальнях i гутах залiзо. Потiм навчався в Бреславському унiверситетi, де зазнайомився з одним нiмцем на прiзвище Герман Блюме. Як вiльний слухач, вiн студiював в унiверситетi Бреславу, там працювала мати Германа Блюме – Германiка фон Лiнгейсгайм. Вона звернула увагу на здiбного слухача-украiнця, який прагнув вивчити нiмецьку мову, пригрiла його i навiть надала притулок «обiдраному украiнцю» у своiй оселi й терпляче навчала його нiмецькоi мови… (Улас ii опанував бездоганно.) І ось через п’ятнадцять рокiв, коли Улас Самчук з похiдною групою Органiзацii украiнських нацiоналiстiв вiв боротьбу на Волинi, агiтуючи за незалежну Украiну, гестапо почало виловлювати членiв ОУН i страчувати iх як ворогiв «Великоi Нiмеччини». (Нiмцям не була потрiбна якась там Украiна, на ii землях вони планували збудувати свiй фатерлянд, тож нацiоналiстiв знищували.) Потрапив у засiдку i Улас Самчук разом з iншими оунiвцями. Нiмцi мали знищити i його, але тут втрутився щасливий випадок. Виявилося, що в Рiвному на посадi начальника цивiльноi полiцii рейхскомiсарiату «Украiна» працював не хто iнший, як син Германiки фон Лiнгейсгайм – Герман Блюме. Користуючись своею владою, вiн розпорядився випустити Уласа Самчука з рiвненськоi в’язницi – так Улас врятувався. Пiсля вiйни жив i працював у Нiмеччинi, був одним iз засновникiв i головою лiтературноi органiзацii МУР, а по переiздi до Канади у 1948 роцi став засновником Органiзацii украiнських письменникiв «Слово». Його iм’я ще за життя його носiя стало вiдоме в краiнах Європи та Америки.