Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Олена Телiга своею творчою iнтуiцiею давно цей шлях передбачила у вiршi «Поворот»…

Шлях Олени Телiги – це шлях цiлоi нацiоналiстичноi поезii, що розквiтла на емiграцii i високо тримала там винесенi за кордон бойовi украiнськi прапори, щоб повернутися з ними для будови нового украiнського майбутнього…

Перед вiд’iздом до Киева («Що буде в Киевi? Не знаю! І сумно менi, сумно, що ти не iдеш зi мною…») пише чоловiковi:

«Любий мiй, коханий! Бажаю тобi, як найдорожчого, здоров’я i успiху.

Хай тебе Бог хоронить! Вiрю, що ми зустрiнемося живi i здоровi i заживемо знов разом. Пам’ятай одно: яка я не е, але я тебе рiдного дуже i дуже люблю i життя без тебе не уявляю.

Цiлую тебе, милий, мiцно, мiцно! Вiтай батька, як будеш писати. Вiн менi часто сниться… Твоя».

Та ще залишила любому Михайлику вiрша на згадку про себе, що його так i назвала:

Чоловiковi

Не цвiтуть на вiкнi геранi —

Сонний символ спокiйних буднiв.

Ми весь час стоiмо на гранi

Невiдомих шляхiв майбутнiх.

І тому, що в своiм полонi

Не тримають нас речi й стiни,

Нi на день в душi не холоне

Молодече бажання чину.

Що нам щастя солодких звичок

У незмiнних обiймах дому!

Може, завтра вже нас вiдкличе

Канонада грiзного грому!

І напружений погляд хоче

Вiдшукати у тьмi глибокiй —

Блискавок фанатичнi очi,

А не мiсяця мрiйний спокiй.

Михайловi ближче до душi був отой «мiсяця мрiйний спокiй», бо вже й навоювався, i свiту сходив чимало – i як вояк, i як фельдшер вiйськовий, тож хотiв домашнього затишку з любою дружинонькою, але…

Зiтхнув безнадiйно: це не для Оленки.

Бог послав йому жiночку не для затишноi господи, не для сiмейних тихих радощiв; Бог послав йому амазонку, яка сама спокою не мала й нiколи не матиме i його позбавить затишку.

Вона – вершниця, як i всi амазонки, – войовниця. І в iхнiй сiм’i, яка дуже далека вiд затишних iдилiй, вона ведуча, а йому тiльки й залишаеться, що покiрно слiдувати за нею.

І якщо iй доведеться померти за Украiну, то йому доведеться померти за неi. І це вiн уже прийняв i з цим уже змирився, розумiючи, що це його доля.

Михайло приiде до неi у Киiв трохи згодом – щоб уже бiльше нiколи з коханою не розлучатися…

Улас Самчук був одним з багатьох зачарованих Оленою. Спiльний перехiд Сяну зблизив iх, навiть, як казатиме Улас, порiднив iх, i цього вiн нiколи не забуде.