Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Згодом (але вже пiсля вiйни) вони вiдмежуються вiд того вбивства, а тодi над ними була чорна тiнь – що й стало причиною появи «Вiдозви ОУН», головним автором якоi була Телiга. Вiдозва засуджувала братовбивство, наголошувала на необхiдностi еднання всiх сил заради порятунку скривавленоi Украiни. Олена писала про чорний дух руiн, що тяглися ще вiд княжих мiжусобиць, якi нищили хребет i мозок украiнськоi нацii, плюндрували ii душу.

«Скривавлена Украiна потребуе великоi працi нашого мозку i наших рук, а не спорiв i мiжусобиць.

Тому всi своi змагання, цiлу свою енергiю ми спрямували на гоення ран нашоi нацii й на розбудову украiнського життя. Ми залишили на боцi всi внутрiшнi спори, всякi полемiки, розумiючи, що на рiшаючому вiдтинку нашого шляху до мети ми мусимо не поглиблювати, а засипати межi, виритi злочинною рукою в серединi Органiзацii».

Вона ж iще дев’ять рокiв тому, малюючи в поетичнiй уявi картину повороту в Украiну, сподiвалася:

Заметемо вогнем любови межi,

Перейдемо убрiд бурхливi води,

Щоб взяти повно все, що нам належить,

І злитись знову зi своiм народом.

Хоч Олена й поривалася до Киева, але ще тривали боi за Киiв, Ольжич радив трохи почекати. Телiга iде до Рiвного, куди ранiше виiхав Улас Самчук, де навiть встиг там налагодити випуск газети «Волинь». 21 вересня 1941 року на шпальтах «Волинi» з’явився вiрш О. Телiги «Поворот», пiзнiше – «Розсипаються мури», «Братерство в народi», «Прапори духа», «Нарозтiж вiкна».

Закликала, щоб iдеi iнтернацiоналiзму – чужiй i ворожiй – протиставляти нацiоналiстичний свiтогляд, братерство в народi.

«Коли говоримо про нацiональну спiльноту, мусимо ii вiдчувати. Так, як тепер понад усе мусимо вiдчувати нерозривний зв’язок крови – братерство в народi».

Давнiй друг i соратник Телiги, Олег Штуль писав:

«Олена Телiга стоiть в розквiтi свого таланту. В бурхливi днi сучасного вона вiднаходить себе, бо про них вона мрiяла.

Завжди вона пам’ятала, що там за лiсами „неспокiйно спить в боях ранений, мiй трагiчний Киiв“, i до нього вона прямуе. Слушно писав про неi Дмитро Донцов: „Їi скорше звалять буднi, анiж повiтря нашоi апокалiптичноi доби, таке iй близьке, таке яскраве й гостре, як ii талант“.»

Поетка в першiй лавi нацiоналiстичноi поезii йде певно до цiлi… Шлях ii простий i виразний, що виключае всякi комплекси й знае всi труднощi.