Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Вцiлiлi селяни якось господарювали, аби не померти з голоду.

Та звiдкись сум зловiщий вiтер вишле,

Щоб кинуть серце у крижаний протяг:

Усе нове… І до староi вишнi

Не вийде мати радiсно напроти… —

Це не так давно писала Телiга.

Не треба смутку! Зберемось вiдразу,

Щоб далi йти – дорогою одною.

Телiга й Самчук поснiдали в мiсцевого панотця, застерегли його (вiн бiдкався) не шукати нiякоi пiдводи, зiбрали своi речi i вирушили вздовж Сяну… А потiм були мiстечка i села – Медики, Мостиськi, Щетинi, Луцька Воля, Ляшки Гостинцевi, Цвiржа, Солом’янка, Судова Вишня, Довгомостиське… Зупинялися лише перепочити у мiсцевих священикiв та вчителiв, пiдводами, а де й пiшки (лише на останньому вiдрiзку дороги трапилася випадкова машина) дiсталися до Львова, на вулицю Академiчну, 8, де мiстилася головна квартира ОУН.

Це було як наслання злих чорних сил, як прокляття, що вiками бовванiло-скаженiло на Русi, а потiм i в Украiнi, коли своi йшли на своiх, коли щедро сiялися чвари-розбрати, коли своi орали тугу, сiяли смуток…

А застогнав, браття, Киiв,

Застогнав тугою,

Чернiгiв – бiдою:

Розлилися в землi Руськiй,

Розвились жалi,

І тече печаль велика

Серед Руськоi землi…

Ще автор «Слова о полку Ігоревiм» з жалем-тугою писав, як князi «Самi на себе крамолу кували, / А погани на Руську землю переможно набiгали…»

Про це вже в Украiнi Кобзар застерiгав, щемним криком благав:

Любiтеся, брати моi,

Украйну любiте,

І за неi, безталанну,

Господа молiте…

Цi рядки довелося згадати Оленi Телiзi у Львовi, де вже мiж своiми почалися чвари-розбрати, коли члени единоi органiзацii почали дiлитися на «наших» i «не наших» i навiть влаштували Оленi Телiзi та Уласу Самчуку обструкцiю, коли вони виступали 23 липня в Спiлцi украiнських письменникiв.

Другоднi Олена в листi до Михайла Телiги подiлиться своiми враженнями, що чвари не затихають мiж своiми у Львовi, якi «роблять з себе мученикiв i героiв, а на нас, емiгрантiв, дивляться, як на втiкачiв до вигiдного життя, – це було просто обурююче».

У нацiоналiстичному русi вiдбувся розкол – i це в той час, як нiмцi окуповували Украiну! Подii тi Олена сприйняла як вiкову украiнську трагедiю. Як уже згадувалось, у серпнi 1941 року в Житомирi було вбито двох провiдних членiв ОУН i пiдозра в органiзацii убивства впала на прихильникiв С. Бандери.