Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Вiн був увесь закутаний рiзними теплими одягами, голова покрита плетеним наголовником, що мав вигляд лицарського шолома, на руках мав великi, теплi рукавицi. Небо сипало згори снiгом i засипало його бiлим, легким пухом. Коли авто рушило, вiн помахав менi на прощання своею тяжкою рукавицею».

У Киевi Телiги кiлька разiв мiняли помешкання. Якийсь час жили по вулицi Караваiвськiй (тепер – Льва Толстого), недалекими сусiдами були О. Ольжич, О. Штуль, І. Рогач, О. Чемеринський. Збиралися, щоб обмiнятися новинами, виробити тактику поведiнки в обстановцi, що ускладнювалася з кожним днем.

Дуже швидко стало зрозумiлим, що нiмцi не будуть миритися з будь-якими дiями, спрямованими на вiдродження Украiнськоi держави. Адже це зовсiм не входило в iхнi плани, якi передбачали розчленування Украiни з майбутнiм приеднанням ii до Нiмеччини. В iнструктивних вказiвках рейхскомiсарiату Украiни говорилося, що вiн буде мати своiм завданням готувати все тiснiше приеднання цiеi територii до Нiмеччини.

Із листiв знайомих вiдомо, що в Киевi Олена Телiга мешкала в якомусь чи не самому глухому провулку, на першому поверсi старого двоповерхового будинку, напiвцегляного, напiвдерев’яного (другий поверх), що в негоду скрипiв, як кректав, наче скаржився на свою долю.

За свiдченням друзiв Телiг, Олена й Михайло спочатку мешкали по вулицi Короленка (тепер Володимирська), 45, де жили всi члени Культурноi референтури ОУН, а потiм перебралися на Караваевську (у будинок, який до вiйни належав видавництву «Комунiст») – тепер рiг вул.

Л. Толстого i Панькiвськоi, 25/2. Телiги мешкали в тiй частинi, яка нинi мае адресу вул. Льва Толстого, 25/18.

За свiдченням О. Ждановича, будинок не мав печей, був пристосований до центрального опалення, яке не працювало в окупованому Киевi. А коли якось включили систему, почали лопатися труби й опалення виключили. Оскiльки вода постiйно замерзала, а отже, й постiйно лопалися труби, вiдключили й воду. Ще згодом вiдключили й свiтло.

До всього ж – у пiтьмi й холодi – не було чого iсти. «Це приблизний образ, як жила панi Олена в Киевi. Але панi Олена трималася знаменито, мало того, вона своiм дзвiнким смiхом, який не покидав ii, тримала iнших… Щодня приходили до неi десятки голодних, перемерзлих i вичерпаних письменникiв, критикiв, професорiв, iлюстраторiв – автори й працiвники „Лiтаврiв“, члени СПУ – за порадою або допомогою. Допомогти майже не мала чим.