Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Чеську мову в Чехii треба було знати хоча б з поваги до народу, серед якого живеш i який тебе, вигнаного з рiдного краю, прихистив.

Ось ii свiдоцтво (по-тамтешньому матура) про закiнчення повного курсу реальноi школи на Украiнських матуральних курсах в мiстi Подебради, виданому 26 жовтня 1923 року.

Пiсля украiнськоi мови та iсторii (оцiнка «добре») йде чеська мова.

Оцiнка теж «добре».

Звiдтодi чеською – на рiвнi з нiмецькою, французькою та росiйською – вона володiла вiльно. Закiнчуючи украiнськi курси, Олена готувалася до вищоi освiти.

«До пана Директора

Украiнського Вищого Педагогичного

Інстiтуту iменi Драгоманова

Слухачки Матуральних курсiв в Подебрадах

Олени Шовгеновоi

Прохання

В жовтнi мiсяцi я маю надiю закiнчити матуральнi курси в Подебрадах, а пiсля цього хотiла би продовжити свою освiту в Педагогичному Інстiтутi; тому маю за шану просити Вас, пане Директоре, приняти мене студенткою дорученого Вам iнстiтута i призначити менi стипендiю.

    Олена Шовгенова

    14/IX р.

Прохання задовольнили, i вона стала студенткою iсторико-лiтературного вiддiлу (пiдвiддiл украiнськоi мови i лiтератури), де професорами були визначнi украiнськi дiячi.

І почалося студентське життя – безтурботно-щасливе, i кожний день приносив щось нове. Лекцii, бiблiотеки. Студентський дiм у Празi, прогулянки з друзями-однодумцями вулицями Праги. Все було новим, незнаним досi, цiкавим. Згодом ii подруга, поетеса Галя Мазуренко наче про неi, про Олену Шовгенову, писатиме у вiршi «Прага»:

По бульвару, по тротуару

Нiженька шовкова,

А за нею, повне жару,

Палето бронзове.

На трамваi, в ресторанi

Кармiновi губи.

Стане-гляне, стане-гляне:

«Чи ж я вам не люба?»

Парасолька, ручка-диво!

А сама в вiтрину

Вся уп’етеся влiво-влiво,

Просто в креп де шини.

В’еться душний, кучерявий

Дух нового часу,

А над мiстом величаво

Повний мiсяць гасне.

І проколюють суворо

Небеса голками,

Як докорами, собори

Та церкви рядами.

Нелегко було вивчити украiнську мову на «добре». Згодом про своi першi враження пiсля прибуття до Польщi, а потiм i до Чехii вона розповiдатиме Уласу Самчуку:

«Менi п’ятнадцять рокiв, я ж народжена в царствi iмператора всiх ройсiв, вихована на мовi Пушкiна i враз, перейшовши границю, опинилася не лише в Польщi, що здавалася менi романом Сенкевича, не лише „в Європi“, але й у абстрактному царствi Петлюри, що говорило „на мовi“ i було за „самостiйну“.