Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)

Що вже ми тiльки не клали на стiл – мiй дiдусь-гурман тiшився, мабуть, на небесах. Женiк, тобто Джеймс, вийшов до столу з ванноi ще похмурiший, нiж був. Вiн понарiкав на занадто жорстку воду i повiдомив, що користуеться милом та шампунем лише фiрми «Клiнiк». І жодними iншими. А у мене у ваннiй кiмнатi «Клiнiк» вiн не знайшов.

Сiли за стiл. Ну! Ось тут наших зголоднiлих хлопцiв, котрi до того ж стоiчно витримали спокусу в аеропорту, спiткало нове випробування. Джеймс склав своi пухкенькi бiлi випещенi лапки пiд пiдборiддям i заходився молитися.

Сказав, що без цього взятися до трапези не може. Молився довго, гучно, надсадно, докладно, скорботно, з докором поглядаючи на нас. Вiн перелiчив усiх своiх родичiв, родичiв дружини, подякував небу за вдалий перелiт i за нову краватку, придбану в «Дьютi фрi» зi знижкою. І за цi нiкчемнi крихти на ось цьому столi.

– Женiку! Ти здурiв, Женiку? Ти здурiв? – це не витримав Аркадiй. – Якi крихти?! Чого тобi ще треба? Подивись на цей стiл – це ж шаленство, Женiку!

– Джеймс!

– Джеймс!!!

– А що тут iсти? – мляво поцiкавився Женiк.

 – Я цього не iм. І це я не iм. І цього менi не можна. І не п’ю…

За снiданком Женiк длубався в тарiлцi, зiтхав i вголос тужив за покинутою ненадовго батькiвщиною Америкою та американською iжею, нещадно нарiкаючи на Чернiвцi, дорогу, повiтря та зготовану для нього iжу.

Ми всi розгубилися. Женiку й справдi було погано. Вiн мало не плакав. І ми потерпали вiд того, що нiяк не могли йому догодити.

– Женiку! – запропонувала наша добра Лариска.

 – А давай, Женiку…

– Джеймсе.

– Тобто Джеймсе, може, поiдемо до озера? На природу?

Женiк сумно кивнув. Вiн погодився. І дарма. Так, ми всi пам’ятали, як Женiк органiзував гру в iндiанцiв на маленькому острiвцi на Прутi i як увечерi всi поспiшали додому, а Женька переконував усiх залишитися i брудно лаявся: «Боягузливi блiдолицi собаки!» І сам-один ночував у гайку, в куренi. І нiчого. Але ж це було тодi… А зараз у нього виявилася алергiя на укуси комарiв.

Наш Джеймс опух и скис iще бiльше. Все, Женiчко, все. Вирiшили iхати на дачу до Юри-мента. Там прохолодно, Женiк вiдiспиться, вiдпочине. А ми тим часом розробимо план дiй. І вже нарештi вип’емо.

Дорогою на дачу Женiка захитало. Вiн позеленiв i закотив очi. Ледь довезли його, бо в нього виявилася ще одна алергiя. На дорожню пилюку. Вiн чхав i обливався слiзьми.

На Юринiй дачi справдi було прохолодно та затишно. Гостю надали найвiддаленiшу кiмнату.