Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)

– Кльок! Кльок! – торжествував Толiк. – Я лечу! Дивись, Михасю, я лечу!

– Бодай тобi, – благословив Толiка Михась, розчулено покашлюючи. – Нарештi!

Так Михась навчив орла лiтати.

Минуло два роки. Тримати орла на тещиному обiйстi ставало дедалi небезпечнiше. І хоч як приязно поводився Толiк, сусiди почали нарiкати, непокоячись за своiх курчат. А Толiк вимахав у таке одоробло, що лякав своiм виглядом дiтей, поштарiв, контролерiв i агiтаторiв. Щоправда, якось Толiк на загальну радiсть шугонув Криву Грету, та ще й так, що вона втратила свiй дар, переданий iй вiд бабусь i прабабусь у спадок.

Не любили ii в мiстi. Мiж нами, не проста була бабуленцiя, прикра. Їi остерiгались i намагалися з нею не сваритися, щоб не наврочила. Цiлими днями Крива Грета бiгала мiстом, вертлява, маленька, жилава, з гострими дрiбними оченятами, що дивилися в рiзнi боки, лаялась i сварилася з усiма. І плювала. Добряча змiюка була та Крива Грета. Де плюнула, там чекай неприемностей.

А як ви гадали? У нас в Карпатах стiльки намiшано, не розберешся: чаклуни, ворожки, духи, голоси, змii летючi, опришки – ой, стiльки таемниць, лишень ходи, слухай, дивись i записуй! Так ота Крива Грета щоранку зi своеi Чорториi – село таке е в горах, Чортория (ну, я ж кажу!), – чвалала до мiста, як на роботу. Плюватися. А увечерi – назад. І не заявиш же на неi в мiлiцiю, що вона бiгае i плюеться.

І ось Михась якось iде до «Притулку чотирьох» Толiка вигулювати й навчати полювання на дрiбних гризунiв i дещо бiльших тварин, а дорогою прудко чимчикуе Крива Грета, руками розмахуе, розчервонiлася, мiцненька така, енергiйна, сповнена сили.

Михась, добра душа, пересадив Толiка на задне сидiння й спинив машину:

– Сiдайте, жiночко. Пiдвезу.

Крива Грета стрiмко застрибнула, а безпутнiй Толiк, допитливий, не може тихо всидiти. Через ii плече перегнувся i своею довбешкою Кривiй Гретi в обличчя:

– Кльок? – питае.

– Як ся маеш, бабцю?

Грета тут же й вистрибнула з машини у вiдчиненi дверi – добре, хоч машина ще швидкостi не набрала, – i накивала п’ятами у зворотному напрямку, як заець якийсь. Тiльки ii i бачили. І все.

Вiдтодi, на загальний подив, принишкла Крива Грета. Ну, Толiк! Ну, орел!

Пiсля цього випадку багатьом спало на думку Толiкiв портрет на гербi мiста розмiстити. У профiль.

А тут надiйшла третя Толiкова весна.