Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)

І коли вона сягла пiку, ця чарiвниця легковажна, й аромати зiгрiтих сонцем квiтучих дерев i трав кого завгодно вже могли звести з розуму, вона, ця весна, нарештi зачепила i чисту душу нашого Толiка.

Їздили вони з Михасем до лiсу. Михась вiдпускав Толiка – лети! Куди-куди… Туди, Толiку! Туди, де за хмарою бiла гора, Толiку… Думав Михась: вже полетить – то полетить. Тепер точно не пропаде. Лети, брате, свiт за очi! Толiк злiтав, i пильнi очi його з висоти бачили тiльки дах Михасевого «уазика», що втiкав до мiста.

Толiк легко наздоганяв i переганяв «уазик» i, прилiтаючи ранiше за Михася додому, мирно зустрiчав його, сидячи безтурботно, як i досi, на парканi поряд iз когутом.

І якось Михась iз Толiком нарештi побачили ii, завислу над прiрвою, немов на ниточцi, з розгорнутими потужними iскристими крилами, – ii, юну орлицю-беркута. Затрiпотiло серце приголомшеного Толiка. Ще б пак! Страшенно вiн був у собi не впевнений, почувався таким собi вайлуватим невiльником. Але Михась – справжнiй друг Михась – переконував його:

– Ти що, Толiку?! Ти ж орел! Не будь боягузом, Толiку, вперед!.

. Жiнки, вони ж як, – мiркував Михась, з-пiд долонi спостерiгаючи за польотом орлицi, – вони пiснi всiлякi полюбляють. Льва Лещенка, наприклад…

– Кльок! – обурився Толiк.

– Ну або хто кого, – невизначено погодився Михась. – Рiзнi жiнки люблять рiзнi пiснi. Ти ж птах, Толiку, заспiвай iй що-небудь свое, нумо!

Два днi поспiль iздили Михась iз Толiком залицятися до молодоi орлицi-беркута.

А на третiй день рано-вранцi Толiк вiдлетiв. Сам. І бiльше не повертався.

Михась та вся його родина, i навiть теща Михасева, засумували. Михась iздив до «Притулку чотирьох». Проте орлiв там уже не побачив. І розумiв, що Толiку добре, що Толiк щасливий, та душа все одно непокоiлася. Звик.

Атож… Беркути – птахи загадковi, гордi та мудрi. А ще вiдданi. Люблять раз i назавжди. Адже розумiють, що iхня вiльна, пронизана синiми гiрськими вiтрами орлина любов робить iх, беркутiв, безсмертними.

Тож тут обирати треба: або вареники з вiнегретом щодня, або вiчнiсть. Тут уже хто що обере.

Чоловiчi сльози

Якщо не квапитися i все спочатку, то зателефонуйте до приймальнi дирекцii Чернiвецькоi макаронноi фабрики. І вiдповiсть вам голос нiжний, вкрадливий, манкий, солодкий. Секс-по-телефону поряд не лежав, не валявся. «Ал-л-льо-у… Чернiвецьке-акцiонерне-товариство-з-виготовлення-макаронних-виробiв-слу-у-у-ха-е-е?» І всi одразу бiжать туди.