Дракон з Перкалабу

 – Зате там е все, що, наприклад, задумав. І якщо воно гiдне, – продовжувала Владка спокiйно, пiдштовхуючи трiсочку у водi, – то воно збуваеться. І ще там е великi рожевi, кислi й водночас солодкi яблука з тонкою-тонкою шкiркою.

Владка з дитинства дуже любила гризти саме такi яблука. Вона любила iх нюхати, любила ними дихати, любила ними милуватися, тримати iх в руках i малювати iх теж любила. Понинi не знаю, що це за сорт i де вони ростуть насправдi. Може бути, й справдi, в тiй самiй краiнi, куди вона вiдправляла струмочком свою цурочку-лайнер.

І, дивлячись, як захоплено вона граеться, всi навколо включалися в ii гру i починали канючити в неi, випрошувати, пропонувати обмiняти на щось саме цю деревинку, щоб самим пограти досхочу, щоб похизуватися перед друзями, але ж не розумiли, що як тiльки вона, ця цурочка, перекочуе з Владчиних у чужi руки, вона перетвориться з бiлого пароплава на звичайний розкислий вiд води цурпалок.

У дитинствi Павлiнська була чистiсiнький Том Сойер – винахiдливий, веселий, доброзичливий шукач пригод.

– Павлiiiнськааа! Вихооодь! – кричали iй, нудьгуючи на вулицi, дiти. Кричали бiля хвiртки, далi йти боялися, у Павлiнських був лихий грiзний пес, повне iм’я – Аврiл Федорович. А коротке – Вусань. Владка його так назвала саме тому, що Аврiл Федорович, шкiльний вчитель бiологii, на честь якого була названа вiвчарка, був вусанем. Вiвчарка – нi, вiвчарка вусiв не носила. Павлiнська не волiла, не хотiла пояснювати, чому один вусатий, iнший нi, чому при абсолютнiй несхожостi, до того ж один – собака, iнший – вчитель, iмена були однаковi.

Назвала, то й назвала. Все. Владка знайшла Вусаня маленьким, слiпим, ледь живим цуценям в якiйсь канавi. Павлiнськi, добрi люди, цуценя викохали, i тепер, як будь-яка порядна пiдiбрана нiмина, Аврiл Федорович Вусань як мiг вiдпрацьовував своiм милосердним господарям за такий карколомний кульбiт його псячоi долi. І всюди слiдував за молодшою своею господинею Владкою. Судячи зi зграi собак, яка зазвичай супроводжувала Владку i Вусаня всюди, Аврiл Федорович усiм розповiв про свое казкове спасiння i про те, що дiвчинка взагалi витрачае всi своi кишеньковi копiечки на гуманiтарну пiдтримку геть усiх зустрiчних-перестрiчних собак i котiв.

– Зараз вийде Павлiнська, – казали одне одному дiти, – i тодi вмить нам буде цiкаво i весело.

І Павлiнська виходила.

Владка змалечку любила малювати. До того ж малювати не тiльки пензлем чи олiвцем. Але й уявою.