Пророк

Саму тебе

Мов намалювала,

Хоч молись перед тобою,

Мов перед святою…

Красо моя молодая,

Горенько з тобою!

Жить би, жить та славить Бога

І добро творити,

Та Божою красотою

Людей веселити.

Так же нi. А молодii

Та карii очi

Щоб марнiли в самотинi…

Може, Бог так хоче?

Боже! Боже! даеш волю

І розум на свiтi,

Красу даеш, серце чисте…

Та не даеш жити.

Не даеш на рай веселий,

На свiт твiй великий

Надивитись, намолитись

І заснуть навiки.

Невесело на свiтi жить,

Коли нема кого любить.

Отак i iй, однiй-единiй,

Ще молодiй моiй княгинi,

Красу i серце засушить

І марне згинуть в самотинi.

Аж страшно!.. А вона молилась

І жить у Господа просилась,

Бо буде вже кого любить.

Вона вже матiр’ю ходила,

Уже пишалась i любила

Свое дитя. І дав дожить

Господь iй радостi на свiтi.

Узрiть його, поцiловать

Свое единее дитя,

І перший крик його почути…

Ох, дiти! дiти! дiти!

Велика Божа благодать!

Сльози висохли, пропали,

Сонце просiяло.

І княгиня з дитиною

Не тiею стала.

Нiби на свiт народилась —

Гралась, веселилась…

І княжнi своiй маленькiй

Сорочечки шила.

І маленькi рукавчата

Шовком вишивала,

І купала, й колихала,

Сама й годувала.

Бо княгинi тiлько вмiють

Привести дитину.

А годувать та доглядать

Не вмiють княгинi.

А потiм оха: – Забувае

Мене мiй Поль або Фiлат! —

За що ж воно тебе згадае?

За те, хiба, що привела?

А моя свою дитину

Сама доглядала.

А п’яного свого князя

І не допускала.

Мов яблучко у садочку,

Кохалась дитина.

І говорить уже стало,

І вчила княгиня

Тiлько «мамо» вимовляти,

А «тато» не вчила…

І книжечок з кунштиками

В Ромнi накупила.

Забавляла, розмовляла,

І Богу молитись,

І азбуку по кунштиках

Заходилась вчити.

І що Божий день купала,

Рано спати клала

І пилиночки на неi

Впасти не давала.

І всю нiченьку над нею

Витала, не спала.

Надивлялась, любувалась

Княжною своею…

І жениха iй еднала,

І радiла з нею,

І плакала; довгi коси

Уже розплiтала

І, лишенько, свого князя

П’яного згадала —

У мундирi. Та й закрила

Заплаканi очi.

А дитинi нiби сниться,

Мов вимовить хоче:

– Не плач, мамо, не розплiтай

Моi довгi коси —

Посiчуться… – Що день Божий

Радостi приносить

Своiй матерi щасливiй

Дочка уродлива.

Мов тополя, виростае

Свiтовi на диво.