Пророк

Виростае… Та недовго

Буде веселити

Свою матiр. Бог карае

Княгиню на свiтi…

А за вiщо? Чудно людям,

Бо люде не знають,

Чому добре умирае,

Злее оживае.

Занедужала княгиня,

І князь схаменувся.

За бабами-знахурками

По селах метнувся.

Наiхали… Заходились.

Лiчили, лiчили…

Поки ii, безталанну,

В труну положили.

Не стало на селi княгинi,

І гусла знову загули.

А сирота ii в селi,

Їi единая дитина!

Мов одiрвалось од гiллi,

Ненагодоване i босе,

Сорочечку до зносу носить.

Спеклося, бiдне, на жару.

Лопуцьки iсть, ставочки гатить

В калюжах з дiтьми у яру.

Умийся, серденько! Бо мати

Он дивиться й не пiзнае

Межи дiтьми дитя свое.

І думае: тебе не стало…

Умийся, серце, щоб пiзнала

Тебе, единую свою…

І Господа б благословляла

За долю добрую твою.

Умилася. А добрi люде

Прибрали, в Киiв одвезли

У iнститут. А там що буде,

Побачим. Гусла загули,

Гуляе князь, гуляють гостi,

Ревуть палати на помостi,

А голод стогне на селi.

І стогне вiн, стогне по всiй Украiнi.

Кара Господева. Тисячами гинуть

Голоднii люде. А скирти гниють.

А пани й полову жидам продають.

Та голоду радi, та Бога благають,

Щоб ще хоч годочок хлiбець не рожав.

Тойдi б i в Парижi, i iному краi

Наш брат хуторянин себе показав.

А Бог куняе. Бо се було б диво,

Щоб чути i бачить – i не покарать.

Або вже аж надто долготерпеливий…

Минають лiта; люде гинуть,

Лютуе голод в Украiнi,

Лютуе в княжому селi.

Скирти вже княжi погнили.

А вiн байдуже – п’е, гуляе

Та жида з грiшми виглядае.

Нема жидка… Хлiби зiйшли,

Радiють люде, Бога просять…

Аж ось iз Киева привозять

Княжну. Мов сонечко зiйшло

Над обiкраденим селом.

Чорнобрива, кароока,

Вилитая мати.

Тiлько смутна, невесела…

Чого б сумувати?

Або, може, вже такою

Воно й уродилось?

Або, може, молодее

Чи не полюбило

Кого-небудь? Нi, нiкого.

Весела гуляла,

Мов ласочка з кубелечка,

На свiт виглядала

З того Киева.

Побачила села

Знiвеченi. З того часу

Стала невесела.

Мов сизая голубонька,

Село облетiла.

У всiх була, всiх бачила,

Всi повеселiли.

Там словами привiтала,

Там нагодувала…

Що день Божий обходила

Село. Помагала

Усякому. А сироти

До неi в покоi

Приходили. І матiр’ю

Своею святою

Їi звали. І все село

За неi молилось…

А тим часом жиди в селi

З грiшми появились.