Євгеній Онєгін

А чи щасливий був Євгенiй,

Розцвiвши вiльно, без тривог,

Серед блискучих перемог,

У насолодi кожноденнiй?!

Чи марно вiн серед забав

Хвороб i острахiв не знав?

XXXVII

Нi: почуття пригасли юнi;

Докучив рано свiтський шум;

Недовго вабили красунi

Нудьгу його всякчасних дум;

Лукавi зради натомили,

І друзi, й дружба обманили;

Та й справдi, вiчно вiн не мiг

Beef-steaks та страсбурзький пирiг

Шампанським пiнним обливати

І сипать дотепiв слова,

Коли болiла голова;

А хоч i був гультяй завзятий,

Та розлюбив вiн пiд кiнець

І чвари, й шаблю, i свинець.

XXXVIII

Недуга, що ii причину

Давно пора б нам вiдшукать,

Подоба англiйського сплiну,

Нудьга, по-нашому сказать,

Його взяла в свою облогу:

Застрелитись вiн, слава богу,

Не мiг наважитись нiяк,

Та до життя утратив смак.

Як Child-Harold, похмурий, томний,

Вiн увiходив у салон;

Нi шум плiток, анi бостон,

Анi зiтхання – знак нескромний,—

Нi млость у зорi молодiм

Його не вабили нiчим.

XXXIX. ХL. ХLІ

. .

. .

. .

ХLІІ

Химерницi великороднi!

Йому ви навiвали сон.

Воно ж i правда, що сьогоднi

Докучить може вищий тон.

Хоча, бувае, певна дама

Тлумачить Сея чи Бентама,

Та iх розмова, як на глум,

Нестерпний, хоч невинний шум.

А ще й такi ж то непорочнi,

Такi вони величнi всi

У тому розумi й красi,

Такi завбачливi i точнi,

Такi суворi до мужчин,

Що й вигляд iхнiй родить сплiн.

ХLІІІ

І ви, красунечки грайливi,

Що бистро об нiчнiй порi

Несуть вас конi густогривi

Повз петербурзькi лiхтарi,—

І вас покинув мiй Євгенiй.

Утiхи зрадивши шаленi,

Вiн, позiхаючи, засiв

У себе вдома, нагострив

Перо тонке, хотiв писати,—

Та здався труд йому нудним,

І все кiнчилося нiчим,

І не ввiйшов вiн в цех затятий

Людей, що змовчу я про них,

Бо сам належу до таких.

ХLІV

Тодi, в душевнiй порожнечi,

Неробством мучений тяжким,

Узявсь до хвальноi вiн речi —

Живитись розумом людським;

Загiн книжок розставив гарно,

Читав, читав, а все намарно:

Там дурiсть, там облудна тьма;

Там змiсту, честi там нема;

На все накладено вериги;

І застара старовина,

І пристарiла новина.

Лишив вiн, як жiноцтво, книги,

І iх запиленi ряди

Закрив тафтою назавжди.

ХLV

Зненавидiвши марнослiв'я

І свiтськi приписи дрiбнi,

Його зустрiв i полюбив я.