Груші в тісті

Заiхавши на заправку перед Городком, ми стали чекати. Ми сидiли в автi, iншi фарцiвники чатували за пивом у буфетi. Коли з’явилася перша польська машина, фарцiвники обступили ii i стали навперебiй галасувати. А що переважно всi вони були росiйськомовнi, то iхня польська виглядала дуже кумедно:

– Сорочки ма пан? Ну, сорочки… кашулi… Да, кашулi есть?… А джинси! Джинси! Споднi!

І тут з’являемося ми з Тенгiзом. Я хутенько з’ясовую у полякiв, якi саме сорочки та джинси вони мають. Тенгiз шепнув:

– Скажи: беремо гуртом усi джинси i сорочки.

Сорочки – по шiсть, джинси – по сорок.

Іншi фарци готовi заплатити дорожче, та вроздрiб. Витрачати час на розглядання товару i торгiвлю полякам не хотiлося, бо кожноi митi могла з’явитися мiлiцiя. І ми перемагаемо. Поляки затраскують дверi й вiд’iжджають убiк. Тенгiз прискiпливо розглядае кожну рiч i пакуе до великоi спортовоi торби. Крiм сорочок i джинсiв, ми взяли також добру сотню помад, кiлька десяткiв дезодорантiв, розрахувались i поквапилися хутенько покинути небезпечне мiсце.

Іншi фарци, мов гiени на бенкетi у левiв, кружляли довкола, гнiвно стрiляючи поглядами.

Ми рушили вiдразу ж за поляками у бiк Львова, та, проiхавши зо два кiлометри, Тенгiз зупинив авто на узбiччi, вийняв iз багажника двi спортовi торби, набитi ущерть товаром, i занiс у лiсок.

Потiм повернувся, вiдкрив капот i сказав менi:

– Почекаемо трохи.

– На кого?

– Зараз побачиш.

Не минуло i чвертi години, як позаду з’явився мiлiцейський газик, Тенгiз вiдразу ж зробив вигляд, мовби порпаеться в моторi.

Газик зупинився бiля нас, iз нього вийшло двое ментiв.

– Куди iдемо?

– До Львова.

– Звiдки?

– З Городка.

– На заправцi були?

– Нi.

Грузин поводився смiливо, навiть iз викликом. Менти попросили документи на машину, потiм зазирнули у багажник, у салон, але нiде не знайшли того, чого шукали, про що iм настукали на заправцi. Врештi, iм не залишилося нiчого iншого, як сiсти в газик i повернутися назад.

Тiльки-но вони зникли, Тенгiз винiс iз лiсу торбу, i ми чимдуж рвонули до Львова. Зупинилися щойно бiля готелю «Інтурист» (тепер – «Жорж»). Прихопивши торбу, ми зайшли до бару. За столиками сидiли фарци, валютники та повii. Грузин мав своiх постiйних клiентiв i попрямував просто до столика, за яким пили каву двi жiнки й один кремезний чолов’яга. Ми пiдсiли до них, торба опинилася пiд столом.

– Сорочки по десять, джинси по сiмдесят, – сказав Тенгiз.