Груші в тісті

На чергових зборах комiтету я вiдзвiтував про успiшнiсть настiльки зразково, що Домбровський не мiг натiшитися i ставив мене у приклад всiм решта, котрi зi своiми завданнями упоралися далеко не так вдатно, як я. Звiдтодi щомiсяця я справно доповiдав про успiшнiсть нафантазованими цифрами. Так минуло пiвроку, i я поволi почав втрачати пильнiсть. Успiшнiсть в iнститутi була далеко не такою райдужною, як це демонстрували моi цифри. Просто я чiтко дотримувався настанов Раi, що на музичному факультетi майже всi вiдмiнники, а на математичному майже всi дундуки.

Росiйська фiлологiя мусила переважати за успiшнiстю украiнську, бо на останнiй навчалося село, а на росiйську йшли вчитися городяни. Іноземна фiлологiя била всi рекорди, бо там теж було мало селюхiв, а дiти переважно походили з iнтелiгентних сiмей.

Грiм ударив, коли товариш Домбровський з моiми даними про успiшнiсть виступив на обласному з’iздi комсомолу. Якась пiдла душа пiдсунула справжнiй звiт про успiшнiсть педагогiчного факультету секретарю обкому комсомолу.

Ясна рiч, цифри i близько не спiвпадали з тими, якi подав я. Домбровського висмiяли, продемонструвавши на прикладi лише одного факультету, яка нiсенiтниця криеться у його звiтах.

До всiх моiх негативних рис я ще виявився злiсним прогульником, бо вiдпрошувався у старости з пар начебто для того, щоб зiбрати статистику успiшностi, а насправдi усiх дурив. Домбровський негайно зiбрав комiтет комсомолу, доповiв про мою негiдну поведiнку i запропонував мене з комiтету звiльнити. Я вже навiть подумав, а чи не збираються мене взагалi вигнати з комсомолу? Цього я щиро не бажав, бо вилiт iз комсомолу автоматично переходив у копняк з iнституту.

Але, на щастя, усе тим i завершилося. Я позбувся нудного обов’язку i дихати стало вiдчутно легше.

А що в моему життi одна бiда нiколи самотою не трапляеться, а тягне за собою iншу, то на додачу я вляпався у ще одну смiшну пригоду.

Незабаром пiсля мого виключення з комiтету комсомолу в iнститутi затiяли танцi. На танцi я ходив з Ярком, моiм сусiдою, старшим за мене на три роки.

Ярко вчився на iсторичному. Там у них пiдiбралася тепла компанiя осiб, якi радо заливали за комiр. На вiдмiну вiд фiлологiчного, хлопцiв i дiвчат там було порiвну.

З Ярком ми товаришували з дитинства. Якось вiн менi заiхав по писку i перебив носа. Проте це не захитало нашоi дружби. Через кiлька рокiв менi вже носа доправили в однiй iз бiйок у Львовi, i я навiки втратив свого чудового римського носа – гордiсть усiх Винничукiв.