Груші в тісті

Зараз тут було не завiзно, а от вечорами у просторiй залi заправлялися i робiтники й iнтелiгенти. «Бiомiцин», як називали бiле мiцне, портвейни, пиво i жахливе червоне мiцне вино «Сонцедар» – гидкiшого пiйла природа ще не створила i, думаю, вже не створить, – складали найпопулярнiше пияцьке меню. На закуску були вiнегрет, ковбаса, драглi, катлети з м’яса i хлiба та iншi не менш вишуканi страви.

Я з цiкавiстю роззирався надовкола, бо нiколи ще у подiбних закладах не бував. Ми наблизились до буфету i Рая сказала:

– Два по двiстi бiомiцину.

 – Потiм змiряла мене таким поглядом, наче збиралася замовити менi костюм, й додала: – І канфети.

Моi стосунки з алкоголем на ту пору були дуже несмiливi i нечастi. Склянки вина менi вистачало на цiлу забаву. Правда, на випускному вечорi в школi я, щоб не вiдрiзнитися вiд iнших, вiлляв у себе цiлу склянку горiлки одним махом. І нiчого. Та бiльше нiколи не мав бажання повторити цей подвиг, а при самiй згадцi про нього вiдчуваю спазми у шлунку.

Ми сiли за столик i цокнулись.

Рая перехилила вiдразу пiвсклянки, я вiдпив ковток.

– Пиши, – сказала Рая, кивнувши на мiй зошит, i стала з пам’ятi диктувати данi про успiшнiсть кожноi з груп.

Я не вiрив своiм вухам. Феноменальна пам’ять! І це пiсля вчорашньоi п’янки. За лiченi хвилини я вже мав усю панораму.

– Та-ак, – сказала Рая, – з iсторичним факультетом закiнчили. – Математичний. Курс перший, група перша. П’ятiрок…

– Стоп, – сказав я. – Ви маете данi i з математичного?

– Пацан.

Я маю данi зi всiх факультетiв. Пишеш?

– А це точнi данi? – не вiрив я своiм вухам.

– А на фiк тобi точнi данi? Для козла Домбровського? Йому й цих достатньо.

– Тобто ви усе виссали з пальця?

– З х…я виссала, поняв? Вчися жити, пупся. Четвертий курс – це школа життя.

Коли нашi склянки опустiли, вся панорама успiшностi iнституту була у моему зошитi.

– А Домбровський не перевiрить? – про всяк випадок перепитав я.

Вона нахилилась до мене i процiдила:

– Нiколи! Чуеш? Нiколи не вживай при менi це iм’я без слова «козел».

Запам’ятав? Козел Домбровський! Повтори.

– Козел Домбровський.

– Ти подаеш надii. Можеш не переживати, цей мудак без рахiвницi вiд десяти три не вiднiме. А чому? Бо п’е «Сонцедар». А хто п’е «Сонцедар», стае дебiлом протягом мiсяця. Через пiвроку вiн уже iмбецил третього ступеня. Нiколи не пий «Сонцедару».

З цими словами вона пiднялася i, кинувши через плече: «Розрахуйся», виплила з кафе.