Груші в тісті

Галявина, на якiй ми розташувалися, мала по лiву руку поле кукурудзи, а по праву гай з густими кущами лiщини. І от, вiдчувши потребу усамiтнитися, я подався в кукурудзу. Зайшов углиб якихось кiлька метрiв i тiльки-но почав збагачувати грунт надлишками рiдини, як в очi менi впало щось бiле, велике i пухке. За мить я з жахом уже зрозумiв, що це: то була задниця директриси А. Мiльшиноi. Вона сидiла до мене задом i бачити не могла, але ii увагу привернув якийсь дивний дзюркiт, який накладався на ii власний, i вона озирнулася.

І тут нашi очi зустрiлися.

Тiльки уявiть собi цю незабутню картину: дама поважного вiку з голим задом i юнак з виваленим причандаллям! Добре, що на цей момент не об’явився хтось третiй. Директриса вибалушила очi i спочатку навiть роззявила рота, щоб обiзвати мене збоченцем, який пiдглядае за цюняючими дамами, а понадто директрисами, але коли погляд ii опустився трiшки нижче, вона захлинулася повiтрям. Нi вона, нi я не перервали свого природного процесу, аж до самого завершення.

Цей оригiнальний брудершафт закiнчився тим, що я, як джентльмен, зник у кукурудзi й зачекав, поки першою вийде дама, а тодi прошмигнувши метрiв сто нижче, вийшов з хащiв i сам.

До кiнця пiкнiка директриса ховала вiд мене очi, та я й не намагався на неi дивитися. Але справжня благодать на мене чекала на роботi – я мiг уже скiльки завгодно запiзнюватися, мене просто не помiчали, вiд мене не вимагали розписуватися. Директриса навiть до нашого кабiнету не заходила, хоча ранiше робила це принаймнi тричi на день.

– І що то сталося, що наша перша дама нас вiдреклася? – розмiрковувала вголос панi Мокрицька.

– Вона зрозумiла, що ми безнадiйнi i нас перевиховати неможливо, – сказав Янек.

– Як ви гадаете, Юрцю? – несподiвано спитав пан Бодьо, пiдступно усмiхаючись i граючи очима. – Чи кукурудза вже доспiла?

Я здивовано зиркнув на нього: невже вiн тодi щось помiтив? Але пан Бодьо не продовжив тему, а й далi усмiхався, щось мугикаючи собi пiд нiс.

А за кiлька днiв вiн принiс варену кукурудзу i всiх пригостив, а менi сказав:

– Я чув, Юрцю, що ви дуже любите кукурудзу.

– Але тiльки iсти, – сказав я i зиркнув на нього, та вiн уже вiдвiв погляд i знову щось свое мугикав.

– Цiкаво, що ще можна робити з кукурудзою, як не iсти, – розмiрковувала панi Мокрицька.

– Не так з кукурудзою, як у кукурудзi, – докинув пан Бодьо i вмить знову сховався у свою шкаралупку.